Тетяна і Михайло Гузуни.
Тетяна і Михайло Гузуни.

В Україні є лише два хореографічних ансамблі, що мають високе звання академічних. Один — у Києві: знаменитий на весь світ ансамбль імені Вірського, і другий — у Житомирі: дитячий ансамбль «Сонечко».

— Я такий щасливий, що вже кілька років танцюю в «Сонечку», — говорить старшокласник Володя. — Тут у мене багато справжніх друзів. У школі, в нашому 10-А, — значно менше. Там теж хлопці хороші, але одному шахи подобаються, другому — айкідо, третій — рибалка. А тут у нас — спільні інтереси, розуміємо один одного з півслова і всі маємо одну мету: відшліфувати рухи так, щоб вони сповна відповідали музиці.

— Мені дуже подобається «Сонечко», — долучається до розмови Оленка. — Як вийдемо на сцену і як побачу, що перед нами завмирає зал — хочеться танцювати ще краще. Щоб не пропускати репетицій, минулого року навіть відмовилася їхати з батьками відпочивати в Єгипет. Спершу вони на мене образились, а потім взяли молодшу сестричку та й поїхали. А я зосталась у бабусі.

До розмови долучається й Віра Іванівна:

— До хореографічної школи я віддала внука, можна сказати, випадково: щоби чимось займався, поки батьки на роботі. А тепер цьому радію. Дмитрик не тільки гарно танцює, має струнку поставу, досконале виховання. Також почав цікавитися історією, філософією, мистецтвом. Цього він навчився у «Сонечку».

...Кожного року хореографією у «Сонечку» займаються 300-350 наших маленьких земляків. А наступної осені «Сонечко» має відзначити своє 50-ліття. Уявляєте, скільки людей за цей час виховали там, навчили розуміти красу, утворювати навколо себе атмосферу духовності, добра, патріотизму?

З першого дня і донині школою дитячої хореографії й ансамблем «Сонечко» керують тепер народні артисти України, професори, почесні громадяни Житомира Михайло Семенович і Тетяна Іванівна Гузуни.

— Народився я в Молдавії, неподалік від міста Сороки, — розповідає Михайло Семенович. — Музику, мистецтво в нашій родині любили всі. Тож коли закінчив школу, молдавський національний хореографічний ансамбль «Жок» саме оголосив набір у студію. Вирішив спробувати і я: а раптом вийде?

— Вийшло, — продовжує Михайло Гузун. — Два роки танцював у «Жоку», потім призвали на службу в армію, я вже після армії вступив до Краснодарського державного інституту культури (тоді в державі таких було тільки два: у Москві та в Краснодарі, «освоювати» Москву не наважився). У Краснодарі зустрів свою долю — талановиту й розумну дівчину із Житомира Тетяну Гаркушу. Вона теж танцювала з дитинства, навчалася в Житомирі у відомих хореографів Вілінських.

На третьому курсі побрались, і відтоді наші дороги пішли разом...

Після закінчення інституту, в 1973 р., подружжя Гузунів направили на роботу в Житомир. Тоді й організували вони дитячий танцювальний ансамбль у міському палаці піонерів. І з перших років існування «Сонечко» гарно заявило про себе, засвітилося на всю область.

Невдовзі до керівників ансамблю Михайла і Тетяни Гузунів прийшло бажання розширити і поглибити свою роботу. Навчати дітей не тільки вправно рухатись і розуміти музику, а й орієнтувати їх на найвищі життєві цінності. Адже відомо, що основи, закладені в дитинстві, супроводжують людину все життя. Тож уже в 1993 р. в Житомирі відкрили школу хореографічного мистецтва, художніми керівниками якої від першого дня й донині є Михайло Семенович і Тетяна Іванівна Гузуни.

В 2005 р. за ініціативи Михайла Семеновича і Тетяни Іванівни був створений обласний центр хореографічного мистецтва, де почали працювати і випускники ансамблю «Сонечко». Крок за кроком, справа пішла вперед.

— В нашій роботі є багато різних нюансів, — розповідає Михайло Гузун. — Та головне, про що ми ніколи не забуваємо: хореографія є поєднанням філософії душі та розвитку людини. Тож вкладаємо це у наших вихованців. Навчаємо дітей не заважати під час танцю слухати музику. Адже музика — поняття складне: одна людина слухає її і плаче, інша — просто не помічає. А коли музика поєднується з танцем, котрий її не затьмарює, а тільки підсилює — тоді вже захоплюються всі.

В репертуарі «Сонечка» — багато різних танців. Насамперед, звичайно, українські та місцеві поліські. Є тут і чудовий козацький гопак, в якому хлопчики 9-10 років стрибають вище свого зросту та ще й носять на руках дівчаток у віночках. Гучними оплесками глядачі завжди зустрічають «Аркан» — теж дуже складного виконання. Помиляється той, хто думає, що аркан — гуцульський ремінь для худоби. Ні, це слово походить від давнього тюркського і означає «рись». Є в репертуарі й ліричні весняні хороводи, класичні хореографічні композиції, сюїти, мініатюри. І, звичайно ж, танці різних народів світу: особливо польські, чеські, німецькі (в нашій області багато людей цих національностей) та інші.

За високу майстерність ще в 1995 р. ансамблю «Сонечко» було присвоєно звання «Народний художній колектив». Мають маленькі артисти багато інших відзнак. Зокрема, «Сонечко» є володарем Гран-прі перших молодіжних Дельфійських ігор, володарем Гран-прі І Всеукраїнського фестивалю-конкурсу імені П.П.Вірського.

«Сонечко» бере участь не тільки в обласних і міських святкових заходах. Не раз його маленькі артисти були із концертами в Польщі, Болгарії, Чехії, Австрії, Італії, Угорщині, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччині, Румунії, Молдавії, Прибалтиці. І скрізь, де б не виступали житомирські маленькі танцюристи, публіка їх вітала стоячи й вигуками: «Слава Україні!».

Михайло Семенович Гузун вже майже 50 років живе в Україні. Потяг до цієї землі, до її зелених лісів, золотої ниви та високого синього неба, добрих і сильних людей відчув ще з дитинства, адже прізвище його бабусі по батькові було Козак — певне, прийшло воно до Молдавії десь із Запоріжжя. Тож тепер намагається зробити все, щоб держава наша була сильною і шанованою світом.

— Добре, що нині нас підтримують органи обласної та місцевої влад, — говорить Михайло Гузун. — Сподіваюсь, що такий бажаний мир та наша перемога дозволять нам наступної осені гідно відзначити 50-ліття «Сонечка». Адже українська культура, від якої в захопленні весь світ, має й далі жити і розвиватися.

Людмила НАТИКАЧ,
заслужений журналіст України.