Ці слова відомого українського письменника Григорія Тютюнника запам’ятала на все життя директор Холосненського будинку культури Коростенської громади і керівник жіночого вокального ансамблю «Холосненський батальйон» А.С.Бутрик.

Алла закінчила Житомирське училище культури і мистецтв імені Івана Огієнка за спеціальністю «Народна творчість» і ось уже 30 років працює в галузі культури краю, даруючи людям гарний настрій, прищеплюючи любов до мелодійної української пісні й самобутніх звичаїв поліщуків.

Заступник начальника відділу культури і туризму виконкому Коростенської міської ради, заслужений працівник культури України Лариса Бондар розповіла про «Холосненський батальйон».

— Цей колектив добре знаний у районі, громаді та за її межами. У мирний час він прикрашав програми культурно-мистецьких заходів, що відбувались у селі, громаді, області. Енергійні, запальні, яскраві та колоритні учасниці колективу органічно вливались у фестивальну програму «Пулинського млинця», фестивалів полуниці, льону та традиційного вже Міжнародного фестивалю дерунів у Коростені.

За організаторські здібності та активну життєву позицію односельчани обирали Аллу депутатом Холосненської сільради та головою батьківського комітету місцевої школи, коли там навчались її діти донька Яна та син Роман. Нині Яна з відзнакою закінчила ЖДУ імені Івана Франка, а Роман — студент Національного технічного університету України «Київська політехніка» імені І.І.Сікорського. Підтримує завжди свою кохану дружину й гарну господиню її чоловік Віктор, котрий працює в ДКУ «Коростенська установа виконання покарань № 71». У мирний час жила ця родина звично: дім, робота, господарство. А коли розпочалась війна, Алла пішла допомагати плести маскувальні сітки, разом із учасницями колективу організувала збирання продуктів харчування у селах старостинського округу, годували гарячими обідами військових та бійців тероборони.

Українська народна пiсня, ввiбравши в себе i грозовий, i барвiнковий ласкавий світ, icторiю й побут, болючі роздуми i найнiжнiшi почуття, воістину геніально поєднала пристрасне й емоцiйне слово з незбагненними таємницями мелосу.

— Мабуть, немає значної подiї в життi народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українськiй пiснi чи нiжнiстю струни, чи рокотом грому. Зараз, на жаль, в країні лунають невеселі пісні, але ми віримо в те, що скоро запанують мир і спокій і ми всі знову будемо, як колись, співати, радувати своїх односельців і земляків, — сказала пані Алла.