Про лікаря-психіатра вищої кваліфікаційної категорії КНП «Радомишльська лікарня» Радомишльської міської ради, члена Асоціації психіатрів України, колишнього голову Асоціації лікарів Радомишльщини, депутата райради двох скликань М.В.Самійлика читачам «Житомирщини» порадила розповісти директор цієї медустанови Н.В.Вітінська. Наталія Василівна сказала: «Це — один із найдосвідченіших лікарів нашої лікарні, справжній професіонал. Дуже порядний, людяний, але й принциповий лікар. А ще — спортсмен, громадський активіст, палкий патріот України. У свої 80 років активно працює, має світлий розум, почуття гумору».
Послухавши гарні слова про лікаря, котрий 20 травня відзначає свій 80-річний ювілей, зустрівся із ним поблизу його робочого кабінету.
— Ви — до мене? — запитав високий, стрункий, підтягнутий і трохи сивуватий чоловік. Дізнавшись, що я — з редакції, примружив очі: — Ой, голубчику, що ж я вам можу розповісти цікавого, коли я ще ж ніби й не жив на світі?
— Родом я з мальовничого с. Більківців Коростишівського району, — розпочав наше знайомство Микола Васильович. — Після закінчення десятирічки навчався в Київському фельдшерському медичному училищі № 2, затим служив у лавах колишньої Радянської армії. Після «дембеля» військову форму змінив на білий халат і працював у Житомирській психіатричній лікарні № 1. А в 1977 році закінчив навчання на лікувальному факультеті Київського медичного інституту імені О.О.Богомольця. Інтернатуру проходив також у Житомирській психлікарні. Ось уже 45 років працюю в Радомишльській лікарні. Багато років активно впроваджував у практику лікування хворих нетрадиційні методи: психотерапію, мануальну терапію, рефлексотерапію...
Всі ці методи лікування — цікаві й дуже непрості, потребують неабияких знань і досвіду лікаря. Ось візьмемо для прикладу акупунктуру (голковколювання) — це дуже стародавня техніка традиційної китайської медицини, спосіб стимуляції життєвої енергії організму через введення тонких голок в акупунктурні точки, розташовані на тілі людини.
— А які захворювання лікуються цим методом?
— Майже будь-яке захворювання може лікуватися акупунктурним шляхом. Це стосується захворювань нервової системи: гострої судинної патології, порушень мозкового кровообігу, інсультів та їх наслідків, периферичних уражень, травм периферичних нервів, черепно-мозкових травм, астеноневротичних, астенодепресивних синдромів і порушень сну, больових синдромів, болю в спині, тунельних синдромів і посттравматичних синдромів — усе це може успішно лікуватися за допомогою голкотерапії.
Як говорив свого часу видатний німецький поет і драматург Бертольд Брехт: «Недостатньо бути лікарем, треба вміти ще й допомогти».
— Ви ще ж і наркологом працювали?
— Так, була і така сторінка у моїй медичній кар’єрі. Тривалий час трудився в Радомишлі й лікарем-наркологом. Був у складі робочої групи з написання Закону про психіатричну службу України під керівництвом президента Асоціації психіатрів України, заслуженого лікаря України, колишнього головного лікаря Житомирської обласної психлікарні № 1 Віктора Акимовича Шумлянського. Був делегатом Всеукраїнського з’їзду невропатологів та психіатрів, що відбувся 1978 року в Харкові... Ще й нині працюю за сумісництвом лікарем-психіатром нашого психоневрологічного інтернату.
— Кажуть, чимало приділяєте уваги вивченню історії рідного села?
— Так. Разом із троюрідним братом Миколою Івановичем Самійликом, котрий багато років працював комерційним директором і заступником начальника главка ЗАТ «Укркондитер», знайшли могилу свого прадіда Фадія Андрійовича Самійлика. Він працював старостою с.Зубрівки Коростишівського району, а його три сини були розстріляні нібито «за контрреволюційну діяльність». Побудували ми з братом у рідному селі меморіальний комплекс репресованим землякам, написали книгу з історії с.Більківців. Робота в цьому напрямку триває.
— Ну а як же вас до спорту потягнуло?
— Коли став лікарем, був тривалий час головою трудового колективу. Тоді я займався організацією спартакіад медичних працівників району та області, сам брав у них участь. Грав у волейбол, теніс, футбол. Ще й нині граю в складі волейбольного клубу «Майстер». Життя — це рух, тому підтримую себе у спортивній формі. Люблю й дотепний гумор. Але останнім часом ситуація в країні змушує з цим дещо почекати. Всі переживаємо й допомагаємо, хочемо, щоб якнайшвидше закінчилась ця війна, а наші сини й доньки повернулися живими додому.
— Рідні підтримують вас?
— Звісно. Маю гарну й дружню родину. Кохану дружину Юлію Миколаївну, сина Вадима, котрий проживає в Коростишеві, та доньку Вікторію, котра з родиною живе в Радомишлі. А ще нас радують і двійко онучок — Міла та Кіра.
— Яких правил дотримуєтесь у житті?
— Шаную чесність, справедливість. До своїх пацієнтів ставлюся дуже уважно, аналізую кожен випадок окремо, щоб зробити правильні висновки й призначити дієве лікування.
Така філософія життя лікаря Миколи Васильовича Самійлика.
