Коли зустрічаєш на вулиці Галину Кривчук, одну з активних учасниць народного хору «Ветеран», що діє не одне десятиліття на базі Малинського центру культури та дозвілля міської ради, відразу й не скажеш, що ця симпатична жінка вже на заслуженому відпочинку. Вона випромінює позитиву і гарного настрою стільки, що, здається, дасть фору багатьом жінкам навіть молодшим за себе.

Народилася і виросла пані Галина в мальовничому с. Пиріжках Малинської громади у великій, дружній і співочій родині. Тут звикли багато працювати, а відпочивали завжди з мелодійними піснями, що розносилися усім селом.

У Пиріжках Г.Кривчук закінчила школу, а потім здобула фах перукаря. Цій професії присвятила все своє життя. І хоча роки вже повернули за сьомий десяток, але ще й зараз до пані Галини телефонують колишні постійні клієнти й просяться на «прийом»...

— Співала я все своє життя, — почала нашу розмову пані Галина. — Спочатку — вдома з батьками, потім — у школі, затим — у районі, на сцені будинку культури, на концертах, у зразковій капелі бандуристів «Зірниця», а останні 20 років — у народному хорі ветеранів війни та праці «Ветеран», з учасниками якого об’їздили увесь район, виступали й у Житомирі.

— Знаю, маєте «золоті» руки...

— Та які вже вони «золоті», — посміхається моя співрозмовниця. — В юності я закінчила курси крою і шиття. Тренувалась «на подругах», шила одяг сестрам, мамі, а згодом — і своїм доньці та онуці-відмінниці. Люблю вишивати хрестиком. Маю в своїй колекції дорогі для мене речі — вишиту сорочку, декілька рушників, серветок... Дуже захоплююсь квітами — і кімнатними, і садовими. З ранньої весни й до пізньої осені на моєму подвір’ї нас усіх радують розкішні іриси, хризантеми, троянди та інші квіти, за якими дуже люблю доглядати.

— Ще ж не розповіли про інші свої захоплення...

— Ну, про те, що я полюбляю «тихе полювання», мої рідні знають давно. У сезон, коли з’являються білоголовці, у рідних Пиріжках по них я вирушаю чи не одна з перших. А от у ліси поблизу Королівки, що в іншому кінці нашої громади, їздимо ще з двома моїми подругами.

Іноді, коли є натхнення, а в душі панує ліричний настрій, беруся до віршування. Пишу про рідне село, його людей, рідну землю, працьовитих земляків, присвяти з нагоди ювілеїв...

— Взагалі я дуже компанійська людина, — продовжила жінка. — Маю багато друзів, шкільних приятелів, з якими ще й нині підтримую зв’язки. Та найголовніші мої щастя й гордість — донька і онука. Дуже хочу, щоб усі рідні були здорові й досягли в житті того, чого вони самі бажають і прагнуть.

Фото автора.