«Бортництво, або бортьове бджільництво (старий спосіб провадження бджільництва, коли бджоли утримуються у дуплах або довбаних колодах, прикріплених до дерев) було однією з найважливіших галузей господарства Київської Русі. У Поліссі бортництво відігравало важливу господарську роль до початку XX століття, але із широким впровадженням рамочного вулика воно втратило своє значення і практично зникло». Так стверджує Український радянський енциклопедичний словник. Але, на щастя, автор того тексту перебільшив. У цьому легко переконатися, побувавши на півночі Житомирщини.

Про минуле тут нагадують топоніми. Олевський район перетинає річка Уборть. Найпоширеніша версія походження назви — від слова «борть». Це простенький вулик — видовбана колода, яку навішують на дерево, або дупло в дереві, де живуть бджоли. Тим, хто сумнівається в поясненні філологів, радять подивитися на річку: вода — бурштинового кольору, ніби в ній розчинили мед. За легендою, меду бджоли збирали так багато, що у спекотні літні дні він танув і витікав у річку, від чого вода в ній ставала м’якою, солодкою, з бурштиновим відтінком. «Бути тут на річці у борті (тобто біля дупла, вулика) люду моєму», — повелів у X столітті князь Олег Святославич. По тому княжому повелінню і назвали річку — Уборть, а поселення його — Олегове городище — Олегськ, а потім, щоб легше було вимовляти, — Олевськ.

Звичайно, вода в річці жовтувата не від меду, а від болотної руди. А щодо походження назви райцентру — віднедавна з’явилася інша версія. Теж, до речі, медова. Її оприлюднив місцевий краєзнавець Юрій Халімочук. Згідно з нею поселення спочатку називалося «Вуллєвськ» — від слова «вулик».

Про бджіл нагадує і назва села Перги. Це квітковий пилок, змочений нектаром, який бджоли складають у комірки стільників, утрамбовують і заливають медом.

Нині центром бортьового бджільництва є Поліський природний заповідник. Це справжній острів дикої природи. Він створений 12 листопада 1968 року для того, щоб зберегти типові для Українського Полісся соснові ліси та сфагнові болота. Заповідник розташований у межиріччі Уборті та Болотниці, які зливаються за його межами і впадають у Прип’ять. На півночі межує з Білорусією, а на заході — з Рівненською областю. Його площа становить 20104 гектари, зі сходу на захід — 27 км, а з півночі на південь — 21 км. Адміністративний центр — у Селезівці Овруцького району.

На території заповідника та навколо нього зосереджено майже 1800 бортей — це понад 70 відсотків усіх бортей на Поліссі. Саме тут вирішено реалізовувати міжнародний проект з підтримки та поширення бортництва в нові регіони. Дирекція вже має попередню домовленість про це з представниками Академії наук Білорусії. У заповіднику відбуватиметься апробація у природних умовах нової конструкції борті взамін традиційної колоди. Річ у тім, що традиційне бортництво орієнтоване на колоди завдовжки 1,3 — 1,4 метра та від 50 см в діаметрі. Нині така деревина — дорога. Отож вирішено було спробувати виготовити борті з дощок. Із матеріалами допомогли колеги-лісівники з сусіднього лісгоспу. Борть нової конструкції буде дешевшою, а процес виготовлення — менш трудомістким.

У бортників — чимало секретів, які передають із покоління в покоління. Адже непросто перетворити колоду на борть. Треба, щоб бджолам там було комфортно, щоб непроханий гість не міг туди забратися. А водночас бортник повинен мати доступ усередину, щоб і генеральне прибирання влаштувати, і мед дістати. У бортників щодо цього — багато спеціальних термінів, які зрозумілі тільки їм. Вічко щільно закривається дощечкою, що називається довж, при цьому залишається лише невеличка щілина — льоток для переміщення бджіл. Довж, у свою чергу, закривається снєтом — дощечкою, трохи довшою і ширшою за попередню, яка призначена для більш надійного захисту «парадного входу» від усіляких зайд. Є спеціальні пристосування і способи, призначені для того, щоб підняти борть на дерево й закріпити там. Снасть для лазіння по дереву і догляду за бджолами — жень або лезиво. Це довга, до 25 метрів, міцна мотузка, сплетена зі шкіри худоби (колись використовували шкіру лося).

На цьому тонкощі бортництва не вичерпуються. Після завершення всіх будівельних операцій вулик необхідно «затворити». Ось як описує це дійство краєзнавець Юрій Халімочук: «Кожен бджоляр-поліщук має свої секрети приготування творива. Здебільшого для цього з дому береться медова сита (переброджений розчин меду разом із вощиною). Додавши меліси, гілок молодої крушини та берези до квітучої багниці, якою своєчасно запасаються біля болітця, прихопивши з собою півторалітрову пляшку сити, творять це священнодійство. При цьому щільно встеляють гіллям дно вулика та зрошують увесь його внутрішній простір ситою». Суть цих дій автор пояснив так: «Біологічне значення творіння полягає в тому, що в замкненому просторі вулика молода зелень і цвіт запарюються від тепла і разом із розчином меду — ситою утворюють пахучий аромат. Багниця, до того ж, є потужним фітонцидом. Бджоли-розвідниці, або походки з нового рою, шукаючи місце для поселення сім’ї, орієнтуються на запах. Знайшовши борть, вони визначають його придатність як житла і, повернувшись назад, приводять рій за собою. Бджоли скоріше заселяють старий вулик, а новий, буває, обживається ними на другий або й на третій рік. Узагалі корисно, щоб нове житло декілька років постояло і деревина трохи постаріла». Нагадаємо, що фітонциди — це утворювані рослинами біологічно активні речовини, які вбивають чи пригнічують зростання і розвиток шкідливих бактерій, мікроскопічних грибів.

Поціновувачі цілющого продукту добре розуміються на перевагах меду саме з борті. Можна сказати, що бджоли з вулика працюють на кількість, а дикі з борті — на якість. Одна родина бджіл із борті за сезон приносить 5 — 7 кг меду, а з вулика — 30 — 45 кг.

Щороку певна кількість бджолосімей гинуть. Виживають найбільш стійкі до хвороб, найпристосованіші до особливостей місцевих медозборів, найбільш витривалі сім’ї. Тому бортні бджоли — цінний матеріал для селекції. Культурні породи, порівняно з дикими поліськими, видаються зніженими.

Нині в Селезівці, де розташована центральна садиба заповідника, а також у селах Сирниці й Кованці бортництвом займаються багато жителів. У середньому бортник має 20 — 30 колод, придатних для утримання бджіл, з яких насправді лише 5 — 15 зайняті бджолиними сім’ями. Дикі медоносні бджоли збереглися до наших часів лише завдяки зусиллям бортників. У наш час великі дуплисті дерева, придатні для заселення ними, у поліських лісах майже відсутні. Бортьові бджоли є необхідним елементом лісових екосистем, вони відіграють велику роль у житті лісу, запилюючи рослини.

 

Погода

Веселим олівцем

Кар07052021

— А що робити? Діти й онуки не їдуть, а садити треба!

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати03112017

Котику-­братику, поділися обідом!

Фото Людмили Лобачової. м. Житомир.

Лінки