Фото Олександра КОЛІСНОГО.
Фото Олександра КОЛІСНОГО.

 

Так назвали виставку мінералів, що відкрилася в обласному краєзнавчому музеї. Відвідувачів заінтригували не тільки багатство яскравих, різноманітних експонатів: граніти, пегматити, бурштин і ще багато чого, а й сама назва. Дехто вважає: використання наявних корисних копалин принесе нашій державі неймовірне багатство. Лірики ж думають, що мінерали — одна з найдавніших складових Земної кулі, їх вік — сотні мільйонів років, і потрібно тільки розгадати ту вічну життєву істину, що вони в собі несуть... Тож кожен експонат виставки ховає в собі якусь цікаву загадку.

Житомирщина має дуже багаті надра.

— У світі майже нема корисних копалин, яких би не було в нашому краї хоч у маленькій кількості, — розповідає завідуючий природничим відділом музею Петро Печенюк. — Найбільше славиться Житомирщина гранітами, їх у нас — десятки родовищ, котрі є майже в кожному районі. І що цікаво — в кожному родовищі граніти мають інші властивості. Навіть якщо відстань між родовищами — кілометрів зо два, все одно властивості каменю — різні.

Житомирські граніти прикрашають багато міст України і колишнього Радянського Союзу. Із каменю, добутого неподалік від Черняхова, споруджено мавзолей Леніна в Москві. В Києві наші граніти лягали в основу величних урядових будівель, їх можна побачити майже в усіх станціях Київського метро і ще багато де.

— На Житомирщині є й пегматити, — переходить до іншого стенду Петро Печенюк. — Їх іще називають «єврейський камінь», бо візерунок на пегматиті нагадує єврейські письмена. З нього видобувають ітрій, цирконій та інші рідкісні й необхідні у виробництві мінерали. Добувають із нього й самоцвіти: опал, топаз, гранати.

— А де найближче до Житомира родовище пегматиту? — цікавляться допитливі відвідувачі.
Петро Петрович усміхається:

— Найближче — Житомирський каньйон...

Неподалік містечка Хорошева у товщах пегматитів є в нас великі поклади моріону, — його ще називають п’єзокварц. Зовні він схожий на чорний граніт. З моріону теж виготовляють різноманітні прикраси. Та найбільше він цінний тим, що продукує електричний струм. Тож цей камінь широко використовують у виробництві п’єзозапальничок та в дуже точних приладах військової й космічної техніки.

Є на Житомирщині й лабрадорити. Вперше цей камінь знайшли на півострові Лабрадор, біля полярного кола, тому так і назвали. А те, що його добувають і в нас, неподалік Черняхова — у Головиному, в Сліпчинцях — є ще одним підтвердженням істини, що світ у нас — єдиний, незалежно від географічної зони та державних кордонів. Лабрадорит, — розповідає Петро Печенюк, — це різновид польового шпату, що від світла спалахує фіолетовим сяйвом. Він масово використовується в будівництві для укріплення та оздоблення споруд.

Є в поліських пісках великі поклади ільменіту — мінералу, з якого виготовляють титан — основу ракетної техніки. Мабуть, іще не весь видобуто бурштин — скам’янілу смолу стародавніх хвойних дерев...
Задуматися над тим, який багатогранний світ, спонукає й картина нашого земляка, відомого художника Олександра Канцерова, написана ще в 1936 році. З неї, власне, й розпочинається виставка мінералів. На тій картині художник відобразив зріз земної кори та дію вулканів.

— Тут схематично показано і тиск важких пластів, і дію розпеченої магми, — розповідає Петро Печенюк. — І що цікаво: внаслідок цього одні камені руйнуються й перетворюються на пісок і глину. Інші мінерали навпаки — цементуються і перетворюються або на кварцити, або на камінь-пісковик. І ті, й інші в нас є. Пісок і глина з давніх-давен використовуються в будівництві. Навіть приказка про те свідчить: хата тримається на глині та бабі Килині. А з каменю-пісковику ще наші давні предки навчилися виготовляти млинові жорна. Та й тепер ми робимо з нього різні абразивні матеріали.

— Цікавим мінералом є кремінь, — продовжує Петро Петрович. — Він утворився мільйони років тому на морському дні, коли ще вся Земна куля була вкрита світовим океаном. Коли океанів поменшало і з’явилися материки — кремінь зостався на суші. Первісні люди майстрували з нього рубила, кам’яні наконечники стріл. Користуємося ним і ми: коли просіваємо пісок для будівництва, відсіяним каменем (то і є кремінь — уже не моноліт, а дрібні камінці) засипаємо ями на дорозі або змішуємо з цементом і закладаємо фундамент.

Надра Житомирщини багаті не тільки на дуже потрібне і коштовне каміння. Є тут й інші корисні копалини, наприклад, залізна руда. Сотні років тому наші прадіди її видобували, споруджували плавильні печі. Із розплавленого заліза кували мечі, плуги, підкови. Залізо з тієї руди було дуже якісним, воно не іржавіло. Села, де колись стояли оті плавильні печі, й досі називаються Руднями — такі є чи не в кожному районі.

Багато в нас і енергетичних корисних копалин, — продовжує розповідь завідуючий природничим відділом музею. — Це, насамперед, буре вугілля і торф. Ще зовсім недавно шахтарським містом, де видобували буре вугілля, був Коростишів. Поклади торфу на Житомирщині — практично невичерпні.

Є на виставці й експонати, завезені з інших регіонів України, зокрема, — з південних областей.

— Ми їх показуємо, — говорить Петро Печенюк, — щоби поглибити знання земляків про нашу природу. Зокрема, карбонатні породи — крейда, вапно, мармур — утворилися з черепашок морських молюсків. Саме з

такого ракушняку виникли Кримські гори. На ньому стоїть Одеса — і саме від видобутку ракушняку утворилися знамениті одеські катакомби.

Є багато покладів крейди і в нас: біля Бердичева, Чуднова, Ружина, Ємільчиного, Лугин. Це — ще одне підтвердження того, що колись і тут було море, й морські равлики — хай мікроскопічні — лишили по собі слід.

Іще один унікальний експонат є на виставці мінералів: уламок метеориту. Вчені знають, що наприкінці ХІХ століття на півдні Білорусії й на півночі України — в тому числі й на нашому Поліссі — випав метеоритний дощ. Наш земляк, академік, геолог Павло Тутковський (до речі, один зі засновників нашого краєзнавчого музею) разом із колегами знайшов один із тих метеоритних камінців. Науковці прискіпливо дослідили його.

Жодного елементу — ні з каменю, ні з металу, яких нема на Землі, у тому космічному камінчикові не було. Отож уся зоряна система — єдине ціле. Це теж — дуже важлива істина.