В історії українського народу є унікальні, видатні особистості. Вони осмислювали історичне минуле і прокладали шлях у майбутнє, закликали до волі та незалежності. На них трималося духовне життя нації. До таких постатей належить легендарна поетеса, публіцист, мислитель і громадський діяч, велика жінка України Леся Українка — Лариса Петрівна Косач.

Дослідники її творчості стверджують, що в історії світової літератури важко знайти жіноче ім’я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю. В Україні вона входить до великої трійці: Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка. За сорок два роки свого життя Леся Українка створила безсмертні перлини не лише в поезії, а й у драматургії, прозі, літературній критиці, публіцистиці. До цього слід ще додати історію, етнографію й фольклор, музикознавство.

Іван Франко писав про неї: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із вуст сеї слабосилої, хворої дівчини». Хвора з дитинства на кістковий туберкульоз, вона духом не піддавалася недузі. Мала дуже здоров’я духовне. В 1911 році Леся писала:

«Хто вам сказав,
що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?».

Народилася Леся Українка 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському, куди її батьки переїхали влітку 1868 року і де батько почав працювати головою з’їзду мирових посередників. Звідси вона пішла у широкий світ.

Росла й виховувалася майбутня поетеса в середовищі демократично налаштованої української інтелігенції. Її батько, чергінівець Петро Антонович Косач (1841 — 1909 рр.), славився своєю начитаністю. У Чернігівській гімназії його учителем словесності був Леонід Глібов. Потім батько вчився в Петербурзькому й Київському університетах на юридичному факультеті. Від батька Леся успадкувала риси його характеру: терплячість, толерантність, добросердечність.

Мати, Ольга Петрівна Драгоманова, в одруженні Косач (1849 — 1930 рр.), українська письменниця (літературний псевдонім Олена Пчілка), відомий етнограф і педагог. У радянський час стала членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук. Народилася вона у містечку Гадячі на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Біографи відзначають, що у становленні Лесі Українки як геніальної поетеси сім’я, особливо мати, відіграли визначальну роль. Мати надовго пережила дочку і постійно піклувалася про неї.

За зв’язки з декабристами заслали в Сибір брата діда Лесі Українки Якова Якимовича Драгоманова. За революційну діяльність у 1879 році була заарештована в Петербурзі її тітка, батькова сестра, Олена Антонівна Косач, в одруженні Тесленко-Приходько. Брат матері, улюблений Лесин наставник Михайло Петрович Драгоманов (1841 — 1895 рр.) — великий мислитель, постать світового масштабу.

Родина Лесі Українки часто, особливо взимку, а пізніше й постійно жила в Києві. Тут Леся перебувала в літературно-музичному оточенні, серед найвидатніших тогочасних театральних і літературних діячів. Три родини — Косачі, Старицькі й Лисенки — були поєднані щирою приязню й спільними інтересами. Михайло Петрович Старицький (1840 — 1904 рр.) був водночас письменником-драматургом, організатором артистичних сил і актором. Близькими Лесиними подругами були дочки М.Старицького Людмила й Оксана. Миколу Віталійовича Лисенка називали батьком української музики. У його дружини — піаністки Ольги Олександрівни (1850 — 1930 рр.) Леся брала уроки музики. Поетичний хист у неї поєднувався з абсолютним слухом. Але через операцію на лівій руці вона не могла стати піаністкою.

Серед Лесиних друзів — її ровесник, майбутній академік Всеукраїнської академії наук Агатангел Кримський. Він стояв біля витоків української сходознавчої школи, був знавцем іноземних, зокрема, східних мов. На запитання «Якими мовами володієте?» він жартома відповідав, що легше перелічити ті, котрими не володіє. За найскромнішими оцінками, вчений знав понад п’ятдесят мов. Велику роль у житті Лесі відіграв Климент Васильович Квітка (1880 — 1953 рр.) — український музикознавець і фольклорист, який у 1907 році став її чоловіком. Помер і похований у Москві.

Через хворобу Леся не могла відвідувати школу. Навчалася самотужки, займалася самоосвітою, сумлінно працювала над собою, виявивши при цьому неабиякі волю і здібності до мови й літератури. Своїм учителем вважала дядька М.П.Драгоманова, який мав великий вплив на формування її літературно-естетичних поглядів. За спогадами Лесиної сестри Ольги Косач-Кривинюк (1877 — 1945 рр.), «найлюбішими книжками» маленької Лесі Українки були «томи трудів Чубинського з казками і піснями», тексти яких вона знала мало не напам’ять.

Вивчення народної творчості сприяло становленню Лесі Українки як непересічної особистості. Спочатку в Новограді-Волинському, а потім у селі Колодяжному, поблизу міста Ковеля, куди переїхали Косачі, вона пізнавала побут і звичаї українського села, народні пісні й казки, красу Волині, Полісся.

Леся зачитувалася творами Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Петра Гулака-Артемовського, Леоніда Глібова, Пантелеймона Куліша; студіювала історичні праці Миколи Костомарова, Володимира Антоновича, Михайла Грушевського, сербські пісні в перекладі Михайла Старицького. Сама записала дві збірки українського фольклору: «Купала на Волині» та «Дитячі ігри, пісні й казки Ковельщини, Луччини й Звягільщини на Волині».

Самостійно поетеса вивчала українську та зарубіжну історію. Та ще як вивчала! У 19-річному віці для молодших сестер написала підручник «Стародавня історія східних народів». Він є одним із головних джерел вивчення її поглядів на всесвітню історію та історичний процес узагалі. Щодо історії України, то тут пріоритетними для Лесі Українки були питання історії козацтва, Запорізької Січі, Хмельниччини та доби Руїни.
Будучи щедро обдарованою від природи, маючи виняткові поетичні здібності, Леся зосередилася на літературній діяльності. Помітивши у своєї дочки поетичний хист, Олена Пчілка всіляко сприяла розвитку її таланту. Друкуватися Леся почала в тринадцять років. В 1884 році з подачі матері львівський журнал «Зоря» опублікував її два перші дитячі твори — вірші «Конвалія» і «Сафо». Тут уперше було використано яскравий псевдонім — Леся Українка. Цю традицію запозичили у М.Драгоманова, серед псевдо якого було ім’я Українець. У Львові 1885 року вийшли в світ переклади Лесі та її брата Михайла з Гоголя («Вечорниці»).

1891 року Л.Українка вперше побувала у Львові, де близько познайомилася з видатним письменником Іваном Франком, а також із Михайлом Павликом, Володимиром Гнатюком, Наталею Кобринською. І.Франку вона присвятила цикл поезій «Сльози-перли». Після зустрічі з нею письменник і громадський діяч М.Павлик писав до М.Драгоманова: «Недавно була тут Ваша сестра з дочкою. Леся так просто ошоломила мене своїм образованієм та тонким розумом. Я думав, що вона тілько в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка... Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім єї слові я бачив розум та глубоке розумінє поезії, освіти і людського життя. Дуже би цікаво й корисно, якби єї поезія й інші літературні праці перейшли на соціальне поле».

Знаменним у творчій біографії поетеси став 1893 рік: у Львові вийшла її перша поетична збірка «На крилах пісень». І.Франко, який допоміг видати збірку, відгукнувся на цю подію в журналі «Зоря» так: «Ця збірка становить, без сумніву, найважливіший здобуток поетичний нашої літератури оригінальної за рік». Через кілька років у місті Лева побачила світ друга книжка — «Думи і мрії». Високо оцінив І.Франко і цю збірку творів Л.Українки, зазначивши, що «від часів Шевченкового «Кобзаря» Україна не видала кращої збірки поетичних творів». І ще слова І.Франка, цього велета праці, українського Мойсея, вчителя й друга поетеси: «Україна, на наш погляд, нині не має поета, що міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Українкою».

В своїй творчості поетеса часто зверталася до «Кобзаря» Т.Шевченка. Їй вдалося поєднати силу шевченкових ідей із новими темами і створити цілком нову поезію загальнолюдських цінностей у високохудожній формі. Слідом за Т.Шевченком вона високо підносила у своїх творах образ Прометея. Він для неї — улюблений герой, взірець незламної сили, приклад людського безсмертя, борець за щастя людей. В 1881 і 1899 роках Леся Українка відвідала могилу Т.Шевченка. Перший раз із матір’ю і сестрою Ольгою з Колодяжного їхали залізницею до Києва, далі — Дніпром на пароплаві до Канева, а другий раз — із відомою українською письменницею з Буковини Ольгою Кобилянською, яка стала для Лесі доброю подругою.
1903 року Леся Українка разом із Михайлом Коцюбинським, Василем Стефаником, Михайлом Старицьким, Гнатом Хоткевичем, Володимиром Самійленком, своєю матір’ю Оленою Пчілкою була на відкритті пам’ятника класику української літератури Іванові Котляревському в Полтаві. В цих урочистостях взяли участь і представники галицьких українців. Відбулося справжнє єднання українців, яких розмежовував російсько-австрійський кордон. Тоді ж поетеса разом із матір’ю відвідали видатного українського письменника Панаса Мирного, який жив і працював у Полтаві.

Важким ударом для поетеси була смерть 2 жовтня 1903 року на тридцять четвертому році життя брата Михайла — талановитого науковця, викладача Харківського університету, відомого в літературі під псевдонімом Михайло Обачний. Він був старший за Лесю на півтора року і з самого дитинства був для неї найближчою людиною.
Леся Українка створила понад 20 драматичних творів. Драма-феєрія «Лісова пісня» — вершина творчості поетеси. Це — «пісня пісень» не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії. Поліські легенди про мавок Леся вперше почула в дитинстві від матері. «Лісова пісня» утверджує людську мрію, високі почуття, перемогу краси над бездуховністю. В цьому творі вперше в українських літературі й мистецтві як застереження прозвучала тема людини і природи.

Багатогранність таланту поетеси проявилася й у вивченні іноземних мов. Крім української та російської, вона володіла німецькою, французькою, англійською, польською, іспанською, італійською, болгарською мовами. Тому багато досягла і на ниві перекладу, перекладаючи з російської й на російську, з німецької й на німецьку, з французької й на французьку, з англійської, з італійської. Оволоділа грецькою та латинською мовами. Знання двох останніх багато в чому визначило тематичне спрямування її творів. Багатьма мовами народів світу перекладені поезія й проза самої Лесі Українки. Її геній належить усьому людству.
Співуча муза великої української поетеси не раз надихала композиторів. Чимало її творів покладено на музику. У різний час до них зверталися Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Яків Степовий, Денис Січинський, Ярослав Лопатинський, Михайло Скорульський, Андрій Штогаренко, Георгій Майборода, Віталій Кирейко.

Маючи, як уже зазначалося, абсолютний слух, Леся зналася на музиці, вільно почувалася в її царині. Крім М.Лисенка, її улюбленими композиторами були Петро Ілліч Чайковський, Фридерік Шопен, Людвиг ван Бетховен, Едвард Гріг, Франц Шуберт, Роберт Шуман. Леся відвідувала також Київську малювальну школу, засновником якої був український художник і педагог Микола Іванович Мурашко (1844 — 1909 рр.).
Леся Українка багато подорожувала світом, відновлювала свої сили в Болгарії, Німеччині, Італії, Єгипті, Швейцарії, Грузії. Лікувалася в Одесі та Ялті. Декілька разів відвідувала Варшаву. Захоплювалася розкішшю Відня, була в Празі. Останні роки свого життя вона провела в Грузії. Там її чоловік отримав посаду і цей сонячний край став для неї другою домівкою. Там же, у місті Сурамі, вона й померла 1 серпня 1913 року.

Тяжка хвороба обірвала її життя. Поховали велику жінку України в Києві, на Байковому кладовищі. Там же покояться і старший брат Михайло та їхні батьки.
У «Мойсеї» Івана Франка є дуже глибинна за змістом фраза:

Все, що мав у житті,
він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.

Ці слова можуть слугувати своєрідною епітафією до життя Лесі Українки — однієї з центральних постатей національної культури, геніальної дочки українського народу.

Микола КОРДОН,
кандидат історичних наук, доцент.

Погода

Веселим олівцем

Кар1102021

— Якщо вас нічого не турбує і почуваєте себе абсолютно здоровим, то навіщо прийшли на прийом?— Лікарю, так, кажуть, що це ж і є перша й головна ознака коронавірусу.

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Лінки