— Мені й самому боляче рубати ці дерева, — сказав один із робітників, котрі спилювали високі, стрункі тополі у дворах будинків під номерами 47, 49, 51 по вулиці Перемоги в Житомирі. — Та що я можу зробити? Нам дали таку вказівку. Якщо я відмовлюсь її виконувати — мене звільнять з роботи і сім’я опиниться без годувальника...

Жителі цих будинків того робітника розуміли. Хоча нишком витирали сльози, дивлячись, як падають міцні, здорові дерева, що їх вони разом зі своїми дітьми садили — ніби ще так недавно... Викликали навіть поліцію. Поліція приїхала — та й поїхала: ніяких порушень виявлено не було, все робилося згідно з розпорядженнями.

На жаль, останнім часом винищення дерев у Житомирі стало звичним. Спершу — кілька років тому — «очистили» від кленів та каштанів двори дитячих садків і шкіл. Звісно ж, директори тих закладів — люди дисципліновані, протестувати не наважилися. А те, що дітки влітку будуть гратися не в затінку, а пектися під сонцем, що будуть більше хворіти, надихавшись автомобільними газами — не хвилює тих, хто дає вказівки вирубувати дерева. Їх хвилюють насамперед гроші: деревина нині — дорога, використовується і на виробництві, і для опалення.

Ще й виправдання собі ці «замовники» придумали. Мовляв, люди самі до них звернулися з проханням прибрати дерева, щоби Сонце світило в оселі... Але в даному випадку ніхто цього не просив. Більше того: деякі мешканці вже роками просять обрізати гілки старих, хворих дерев, що стукають у вікна. Однак тих гілок ніхто не прибирає: не хворі дерева зрізають, а сильні й молоді.

Іще одне виправдання є в тих, хто нищить дерева. Кажуть, що коли повіє сильний вітер — дерево може впасти і скалічити людину чи розбити машину. Так, це справді можливо. Але чому ж тоді ніхто не заборонить їздити автомобілям? Адже в аваріях на шляхах гинуть набагато більше людей, ніж під поваленими деревами...

Так само знищують і наші поліські ліси. Уздовж автотраси на Овруч, Олевськ біля дороги ще шумлять сосни та берези. А метрів за 20 від асфальтівки — вже пустка, з якої стирчать пеньки та бур’яни. Біля траси дерева лишають, щоби трохи приховати скоєне... Та не сховати довгі ваговози, завантажені деревиною, що мчать на захід та на Київ. Адже Європа свої ліси береже, необхідні колоди скуповує у наших «бізнесменів», а ті — раді старатися, аби давали гроші...

Останнім часом рубати ліси стали обережніше: можливо, вже занадто турбуються про зміну клімату різні солідні організації. Тож узялися за місто.

Вирізають дерева на вулицях та особливо у дворах: там не так помітно. Та й не тільки в дворах. Кому, запитується, заважав затишний скверик на розі Великої Бердичівської й Театральної? Там у затінку дерев можна було й кави випити, й з друзями порозмовляти. Нема тепер дерев, тільки бетонна плитка.

А кому заважали каштани і липи на Новому бульварі? Їх теж уже нема. Нема навіть молодих магнолій, висаджених там нещодавно. Зате є бетонна плитка і молоді пагони якихось екзотичних дерев. Цікаво, чи довго вони там втримаються?..

Вирубують дерева і в парку імені Ю.Гагаріна, де колись був ботанічний сад барона де Шодуара. Вже складаються конкретні плани й реконструкції гідропарку, що на Корбутівці. Невже й там зникнуть затишні соснові алеї, квітучі яблуні, широколисті клени, а натомість з’являться бетонна плитка, ресторанчики, казино та інші генделики? Пий, гуляй на бетонних підмостках.

Займається «очищенням» міста здебільшого Житомирський «Зеленбуд». Тож хотілося б знати, чого більше: чи посаджених ним дерев (не на папері, а насправді), чи знищених?

А кожне дерево — це не тільки запашні хвойні сосна та ялина, а й тополя, горобина та береза — вбирає в себе отруйні газові викиди, дарує людям здоров’я. Особливо багато шкідливих вихлопів забирає в себе осика, котру винищують насамперед. То ж, може, час нашим розпорядникам пригадати давню козацьку пісню: «Не рубай тополю — я твоя дружина. Подивись: у листі спить твоя дитина...».