Мабуть, кожен з нас чув про торгівлю рабами. Ще на уроках історії ми вперше дізналися про таке ганебне явище як рабство: коли людину можна було купити, продати, знущатися над нею, користуватися рабами як річчю на свій розсуд. Здавалося, ті часи давно минули й таке явище неприпустиме в цивілізованому світі, адже ми всі — вільні й освічені люди.

На жаль, торгівля людьми нікуди не зникла, а навпаки — цей злочин нині — третій у світі за поширеністю після продажу зброї та наркотиків. Торгувати людьми можуть з різною метою: когось змушують безкоштовно працювати, інших — жебракувати, продавати своє тіло, органи або й малолітніх дітей. І навіть якщо ви впевнені, що це ніколи не трапиться з вами чи вашими рідними, знайте, що в Україні — тисячі жертв торгівлі людьми, які так само колись не підозрювали, що вони можуть стати «героями» трагічних історій.

Особливо це стосується молодих жінок, які найчастіше стають жертвами сексуальної експлуатації (76% жінок і 24% чоловіків). Більшість із них під загрозою смерті були змушені надавати секс-послуги або працювати у порнографічній сфері. На жаль, багато жінок, пройшовши пекло сексуального й фізичного насилля, не змогли повернутися до звичайного життя, бо зустрілися із несприйняттям та осудом, із втратою родини, самоповаги.

Історії трьох жінок, які наважилися розповісти про пережите, — досить різні, як і причини, що штовхають їх шукати додатковий заробіток. Та об’єднує їх спільне — вони стали об’єктами полювання злочинних організацій, мережа яких — дуже розгалужена по всьому світу. І, потрапивши в їх тенета одного разу, не завжди вдається вирватись на волю.

Марина, 29 років, офіціантка, розповідає власну історію:

— Після розлучення чоловік ніяк не підтримував, а самій виховувати дитину та допомагати літнім батькам було важко. Знайома на роботі порадила поїхати до Чехії на заробітки офіціанткою у барі, де сама раніше працювала, та допомогла заплатити за проїзд.

Коли я приїхала до Чехії, мене відвезли до нічного клубу та сказали, що вже завтра маю почати працювати. Тоді ж сказали, що роботи офіціантки немає, і я мушу надавати секс-послуги. Я відмовилась. Тоді мене закрили у кімнаті й три дні не давали їсти. Мусила почати працювати. Працювала по 18 годин на добу, обслуговувала в середньому по сім клієнтів, постійно під наглядом, дзвонити додому не дозволяли. І так — щодня. Від стресу почала пити.

Коли я захворіла й не могла більше обслуговувати клієнтів, «хазяйка» купила мені квиток додому. Проте попередила, що мають касету с записом мого «робочого дня», тому, якщо я комусь поскаржусь, покажуть цю касету моїм родичам, моїй дитині...

Анастасія, 22 роки, студентка:

— Через Інтернет я подала свої документи на отримання стипендії на навчання в закордонних вишах. Незабаром мені зателефонувала представниця компанії-посередника і запропонувала зустрітись. Компанія обіцяла оплатити весь термін навчання, візові витрати, страховку, переліт, а я мала у вільний від навчання час працювати на картографічній фабриці й перераховувати усю зарплатню компанії за надані послуги. Батьки були не проти, і я погодилась.

Мене та чотирьох дівчат супроводжував представник компанії на автобусі до Варшави, а звідти ми мали летіти до Лондона. На кордоні він зібрав паспорти і мобільні телефони. На ніч ми зупинилися на одній віллі, де нам сказали, що ми маємо надавати секс-послуги. Я відмовилась, і мене вдарили кулаком в живіт. Втекти було неможливо: будинок охоронявся, скрізь були камери спостереження. Ми жили в окремих кімнатах. Працювали цілодобово, іноді обслуговуючи по 7-8 клієнтів за добу. Годували малими порціями, щоб були стрункими. За гарну працю дозволяли телефонувати додому під наглядом охоронця.

Взимку я застудилась, жодні ліки не допомагали. А коли в мокроті з’явилася кров, мені купили квиток додому, віддали паспорт і дали харчів на дорогу. Рідним своє повернення я пояснила неприйняттям закордонного клімату.

Олександра, 39 років:

— Через необхідність заробляти гроші на утримання себе та мами, яка вже декілька років є лежачою та не здатна сама себе обслуговувати, часу на особисте життя в мене не було. Якось на очі мені потрапила історія кохання чоловіка та жінки, які проживали в різних країнах, а познайомились через Інтернет. Я вирішила спробувати й сама. На сайті знайомств познайомилась із Алексом; він багато про що мене розпитував, спілкування ставало дедалі тіснішим. Через 3 місяці він запросив мене познайомитись із його батьками. Я позичила гроші на білет у колеги, залишила маму з доглядальницею та поїхала.

Алекс зустрів мене в аеропорту Берліна. Він був знервований, багато розпитував про те, кому я розповіла про свою поїздку. Я вирішила, що він турбується про мене. З тієї ж причини, коли в машині він попросив віддати йому документи та зворотний квиток, щоб їх у мене не вкрали, я зробила це, не вагаючись. Я знала, що Алекс жив у місті, проте він сказав, що ми декілька днів поживемо в заміському будинку його друга, відпочинемо та спокійно поспілкуємось. Він відвів мене до моєї кімнати, сам поїхав до магазину, а я почала розпаковувати речі та заснула.

Через кілька годин незнайомий чоловік розбудив мене і, тримаючи мої документи в руках, поганою російською заявив, що тепер я — його власність і маю відпрацювати гроші, які він за мене заплатив, або мене посадять у в’язницю за проституцію. В мене відібрали телефон та не випускали з кімнати. Я обслуговувала по 4-6 клієнтів на день; вони були різного віку, багато хто з них був дуже п’яний.

Я знала, як буде на англійській ВІЛ/СНІД, тому вирішила почати казати це слово клієнтам, щоб вони боялись доторкнутись до мене. Це спрацювало і один з клієнтів зчинив скандал. Мене відвели до підвалу, де я пробула до відльоту. В аеропорту чоловік наказав мені мовчати, бо здасть у поліцію як повію з України. Після повернення мені довелось здавати аналізи та лікуватись. Зараз все, чого я бажаю — почати заробляти гроші для себе та мами, та скоріше забути про все, що сталось...

Як бачимо, українки стали жертвами сексуальної експлуатації в країнах Європи, де їх використали як безкоштовних надавачів секс-послуг. І в цих історіях — ще досить щасливий кінець, бо не рідкість, коли жінку обманом завозять у важкодоступні місця, де немає цивілізації й побутових умов, де жінка швидко вмирає через виснаженість і важкі умови.

Щороку сотні тисяч жінок у всьому світі стають предметом торгівлі людьми. Не менше 20% з них змушені пройти через аукціон: жінку ставлять голу в центрі кімнати, обмацують тіло — груди, сідниці, інші інтимні частини; заглядають до рота: перевіряють язик і зуби, щоб переконатися, чи здорова. Жінкам наказують стати в позу моделі, робити різні прогини, танцювальні рухи, аби скласти їй ціну. Так відбувається угода про купівлю жінки, яку з великою вірогідністю змусять безкоштовно надавати секс-послуги, працювати в порноіндустрії.

В усіх описаних вище випадках жінки були залучені до надання сексуальних послуг через трафікерів — осіб задіяних у злочинному бізнесі: агенти-вербувальники, які заманюють жертв брехливими обіцянками, працівники фірм із працевлаштування, перевізники та кур’єри, продавці й покупці «живого товару». Часто трафікери використовують психологічне залякування, яке може виявитися значно ефективнішим за фізичні розправи. Наприклад, як у випадку з Мариною, коли її попередили, що мають касету с записом «робочого дня», яку покажуть родичам і дитині, якщо вона наважиться розповісти правду.

Нині деякі торгівці людьми тримають своїх «працівників» лише до кінця терміну закінчення візи, відправляють додому для її поновлення, а потім внаслідок залякувань змушують їх повертатися. Інколи жертвам приплачують якийсь мізер, через що вони починають відчувати себе причетними.

Мережа трафікерів дуже розгалужена по всьому світу, бо попит на «живий товар» постійно зростає. Вони зосереджують свою активність як в реальному житті, так і віртуальному.

У випадку Марини агентом-вербувальником була її знайома, яка отримала свій відсоток заробітку при потраплянні Марини в сексуальне рабство. Жінка знала про складне матеріальне становище Марини і використала її психологічний стан, аби заманити в тенета торгівців людьми.

Анастасія стала жертвою трафікерів, які працюють на нелегальних фірмах з працевлаштування. Часто такі фірми не мають навіть власного офісу, бо зосереджують свою діяльність виключно в Інтернеті, де великий відсоток молодих дівчат, на яких вони, власне полюють. Через недосвідченість Марина не поцікавилася, чи має дана фірма ліцензію на працевлаштування за кордоном. Видачу ліцензій та контроль за діяльністю подібних фірм в Україні здійснює Державний центр зайнятості. До того ж, дівчина погодилась на роботу, не підписавши жодної трудової угоди, тобто не пересвідчившись — чи взагалі існує та фабрика, на якій вона збирається працювати.

Загалом останнім часом торгівці людьми все частіше зосереджують свою діяльність в Інтернет-мережі, адже там можна видавати себе за кого завгодно. Тому за фото милого й дбайливого чоловіка, який шукає дружину в Україні, цілком ймовірно криється людина, яка переслідує зовсім інші цілі.

Підтвердженням цього є розповідь Олександри, яка була ініціатором знайомства через Інтернет-мережу. Саме сайти знайомств з іноземцями, а також шлюбні агенції є тим місцем, де найчастіше локалізуються вербувальники. Алекс, втершись в довіру, став продавцем Олександри, яка, нічого не підозрюючи, віддала йому документи. А цього робити ніколи не слід, бо в яких би ситуаціях за кордоном ви не опинилися, ваші документи зажди мають бути при вас. Віддавати їх не можна навіть на короткий час, інакше ви ризикуєте залишитися без будь-якого правозахисту.

Чому жінкам так важко вирватися з тенет злочинців? Чому вони рідко наважуються на втечу? Зазвичай в злочинних організаціях існує пильна охорона: жінок відвозять на виклики виключно під вартою і забирають також. Вони повністю ізольовані від зовнішнього світу, позбавлені будь-якої можливості комунікувати. Жінки, які стали жертвами сексуальної експлуатації, як правило, одночасно піддаються побиттям, гвалтуванням, психологічному насильству, що повністю ломає їх моральний опір. Вони змушені вступати в статевий зв’язок без будь-яких засобів захисту, під час хвороби чи нездужання. За результатами опитування жертв торгівлі людьми, які зазнали сексуальної експлуатації, 34% повідомили, що працювали під час критичних днів, багатьох змушували приймати у великих дозах контрацептиви, щоб не завагітніти.

Одна постраждала розповіла, що до неї приводили по 25 клієнтів у день; багатьом з них подобалося, коли жінка кричала від болі. Якщо вона приймала менше клієнтів, її били, але так, щоб не було видно синців.

У багатьох країнах влада і поліція закривають очі на факти торгівлі людьми з різних причин: через корумпованість державних установ, потужний вплив міжнародних злочинних угрупувань, лояльне ставлення до секс-туризму. Саме тому вирватися на волю жертвам сексуальної експлуатації дуже складно.

Щоби цього не сталося з вами чи вашими рідними, не ставтеся легковажно до працевлаштування за кордоном. Якщо звертаєтеся на фірму (агентство), яка обіцяє роботу, обов’язково перевіряйте, чи має фірма дозвіл на такий вид діяльності. Спробуйте дізнатись про долі попередніх клієнтів фірми, а ще краще — поговоріть з ними особисто. Якщо вам відмовляють надати таку інформацію, це вже для вас — серйозне попередження.

Підписуйте лише ті трудові договори, які складені знайомою вам мовою. У контракті має бути чітко позначено: країна призначення, ім’я роботодавця, тип праці та умови праці, умови оплати, термін дії контракту.

Найголовніше — будьте уважні до своїх документів! Документ, що засвідчує вашу особу, має бути завжди тільки у вас. Якщо ви, перебуваючи за кордоном України, загубили свій закордонний паспорт, за довідкою про підтвердження вашої особи звертайтесь до консульських представництв або посольства України.

Якщо ви стали жертвою трудової експлуатації чи знаєте про випадки торгівлі людьми, застосування її будь-яких форм (рабство, жебракування, сексуальний примус, продаж дітей), негайно звертайтеся:

телефони Національної гарячої лінії з протидії торгівлі людьми та консультування мігрантів: 0-800-505-501 (безкоштовно зі стаціонарних телефонів в Україні); 527 (безкоштовно з мобільних телефонів в Україні); понеділок-п’ятниця — з 10.00 до 21.00, субота — з 10.00 до 18.00.

Більше інформації для мігрантів розміщено на сайті громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» http://wicc.com.ua/.

Отримати безкоштовну консультацію працівників громадської організації «Жіночий інформаційно-консультативний центр» щодо безпечного працевлаштування за кордоном можна за телефонами: (0412) 400-732, (096) 456-55-56. Е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її., Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її..