Наша газета впродовж останнього часу вже не раз писала про різке подорожчання цілого ряду найбільш «ходових» продуктів харчування, викликане зростанням цін на газ, що є однією зі складових ціноутворення на харчові продукти.

Цей процес, на жаль, не припиняється, продукти продовжують дорожчати. Одними з лідерів у цьому є хліб та хлібобулочні вироби. Ціни на цей «стратегічний продукт» невпинно зростають, продавці ледве встигають змінювати цінники.

Офіційні дані щодо вартості хлібних виробів підтверджують цю невеселу тенденцію. За інформацією Міністерства фінансів, станом на початок лютого в Україні середня ціна батона зросла до 20-24 гривень, а вартість пшеничного хліба стартує від 23,75 гривні. За спостереженнями експертів, пшеничний хліб почав дорожчати ще з літа минулого року — і до вересня його вартість зросла на 40-50 копійок. Відтоді хліб продовжує дорожчати, до лютого ціна на нього сягнула 24-26 гривень. Житній хліб виріс у ціні ще більше — сьогодні його буханці в магазинах коштують по 30-31 гривні.

Такі ціни на продукт першої необхідності стали справжнім рекордом зі знаком «мінус». За останні п’ять — шість років подібних цінових стрибків на хліб не було. Що ж стало причиною нинішнього цінового «піке»?

Експерти одностайні в оцінках, пояснюють подорожчання хліба зростанням вартості газу. Ми вже аналізували цю проблему в одній з нещодавніх публікацій. Аби не повторюватися, зауважимо лише одну тезу: захмарні цін на газ (які злетіли вгору в кінці минулого року) абсолютно не обіцяють опуститися назад. Відтак бізнесу слід готуватися до нових закупівельних цін на газ (від 700 до 1700 гривень за тисячу кубів). Як бачимо, хлібний бізнес вже приготувався, згвинтивши ціни на свою продукцію. І навіть урядове обмеження торговельної націнки (не більше 10%) ситуацію ніяк не рятує. Хліб подорожчав «усерйоз і надовго». І дешевшати вже навряд чи буде. Тож звикаймо до нових цінників...

Все пізнається у порівнянні. Щоби усвідомити, що хлібобулочні вироби нині поступово переходять у розряд розкоші, варто порівняти співвідношення цін на них з курсом долара в минулі роки. Нині він становить 28 гривень за долар — якраз стільки тепер і коштує буханка хліба. У 2012 році долар коштував 8 гривень, а хліб — 4 гривні (або умовних 50 центів). 2006 рік: долар — 5 гривень, хліб — 2 гривні (40 центів). 1999 рік: долар — 4,15 гривні, хліб — 85 копійок (22 центи). 1996 рік: долар — 1,83 гривні, ціна хліба — 50 копійок (27 центів).

Тенденція очевидна — з плином часу хліб в Україні ставав усе дорожчим, і не лише в абсолютних показниках, а й у відносному значенні (в даному випадку — щодо долара). Якщо на початку Незалежності буханка хліба коштувала понад 20 умовних центів, то тепер її ціна вже перетнула межу в 1 долар. І це свідчить лише про одне — подальше зубожіння нашого населення, яке змушене тепер купувати продукт першої необхідності фактично за... американськими цінами! Адже в США хліб коштує не набагато більше, аніж у нас — 1,30-1,60 долара. Але! Мінімальна зарплата в США — близько 1300 доларів. Тож найменш оплачуваний американець може купити на неї 800-1000 буханок хліба. А рядовий українець (на мінімальну зарплату у 6500 гривень) — лише 220 буханок...

Наостанок — ще декілька цифр. Цього разу — з «радянського минулого». Скільки ж тоді коштував хліб, і скільки його можна було купити на тодішню мінімалку? Для тих, хто забув — нагадаємо, а хто не знає — повідаємо. Після 24-го з’їзду КПРС (у 1971 році) було прийнято рішення про рівень мінімальної зарплати у розмірі 70 карбованців. Таким цей показник лишався до самого розвалу СРСР. Ціна на найдешевший хліб (житній) також була сталою декілька десятиліть — і становила 16 копійок за буханку. Трохи дорожчим був «сірий» — 20 копійок. Тож виходило, що рядовий радянський робітник на мінімальну зарплату міг купити 350 буханок «сірого» хліба, або 430 буханок житнього. Відтак «хлібна» купівельна спроможність в СРСР була вдвічі вищою за аналогічний показних у теперішній Україні.

Відтак вираз «сісти на хліб і воду» скоро втратить у нашій країні свій смисл. Адже й вода зараз дорожчає, і хліб перетворюється на справжній делікатес. Що тут скажеш? Лише одне: «Маємо те, що маємо...».