25 квітня православні християни святкують Вербну неділю, що настає за тиждень до Великодня. Весь передпасхальний тиждень називається «вербним», «шутковим» або «квітковим». У Святому Письмі розповідається, що після того, як у Вифанії Ісус воскресив брата Марії й Марфи Лазаря, він разом із учнями пішов у Єрусалим, бо якраз наближалося свято єврейської Пасхи. У місті на той час зібралося багато народу з далеких країв, щоб помолитися у храмі.

Коли дісталися гори Оливної, що в передмісті Єрусалима, Спаситель сказав учням: «Підіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив’язану та з нею осля; відв’яжіть і Мені приведіть їх». Учні зробили так, як наказав Ісус. Сівши на ослицю, Спаситель поїхав у Єрусалим. Народ же, побачивши Ісуса в оточенні учнів, пішов йому назустріч. Люди думали, що Господь іде прийняти царство своє, і зустрічали його радісними вигуками, стелили свій одяг на дорозі та зелене віття — гілки пальми.

У Єрусалимі розпочався найтрагічніший, але й найбільш оптимістичний етап спасительного шляху Сина Божого. Отож на відзнаку Входу Господнього до Єрусалима церква й святкує Вербну неділю.
Верба для християн-слов’ян стала прообразом отого зеленого єрусалимського клечання. Після урочистої недільної служби в храмі священики освячують принесені віруючими пучечки верби. Їх несуть додому і, за давнім звичаєм, якщо хтось із домашніх проспав заутренню, б’ють такого освяченою вербою, примовляючи: «Не я б’ю — верба б’є, за тиждень — Великдень, недалечко — червоне яєчко». А ще кажуть: «Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля».

Удома всім членам родини давали з’їсти по бруньці верби, щоб не хворіли. Виконувати ритуал «вербного поїдання» радили й бездітним жінкам, щоб скоріше завагітніти. А боягузам пропонували після заутренні вбити у стіну свого будинку кілочок освяченої верби. Пращури вірили, що гілочка прожене страх, а то й перетворить господаря дому на героя.

Звичай освячувати вербу, повідомляє народознавець Олекса Воропай, — дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 рік) згадується вербне свято. Згадує про вербу і Данило Паломник (1095 — 1108), який відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по берегу Іорданову превысоко, яко вербіе есть и подобно». То були пальми, що нагадали нашому землякові українське «вербіє». До речі, в наші дні над річкою Йордан в Ізраїлі, саме в тому місці, де паломники й туристи занурюються у воду, проводячи символічний обряд хрещення, ростуть дерева, які вітами схиляються аж до води, дуже нагадуючи верби.