Коли в’їжджаєш до одного з найвіддаленіших сіл Малинщини — Устинівки з боку Іванівки, увагу привертає розкішне подвір’я колишнього монтера лінійних споруд «Укртелекому» Юрія Синиці та його дружини Надії, котрі не перший рік уже збирають, реставрують і колекціонують старовинні речі. Пояснюють: шкода людської праці, адже цими знаряддями колись робили майже всю роботу в селі. Назвали колекцію старовинних речей «Бабусин скарб».

Юрій Синиця розповідає:

— Ні для кого не секрет, що нині такі невеличкі села, як Устинівка, доживають свого віку. Людей залишилась жменька. Переважно старики. Он на сусідній вулиці підряд стоять декілька колись добротних хат, а тепер — пусток. Люди викидають все з цих будинків, а хто й залишає весь «крам» усередині.

На одній із сімейних нарад ми з сином і вирішили, щоб хоч наші внучки — Вікторія, Тетянка та Софійка — знали дещо про те, як жили їхні бабусі й прабабусі, будемо збирати, реставрувати й виставляти на подвір’ї речі домашнього вжитку. Це зацікавило багатьох. Односельці та гості Устинівки часто зупиняються, роздивляються, розпитують. Значить, наша справа — немарна. Адже історію і побут пращурів-поліщуків потрібно знати, оберігати й шанувати.

Нині у нашій колекції — вже є понад 50 різних речей: плужки, гребінки для чесання льону, тіпальний верстат, яким м’яли льон, прялка, рубанки, фуганки, колеса, плуг та інші, раритетні сьогодні, предмети.

Я — родом із Устинівки, тут проживали мої прадідусь Герат Зеленко та прабабуся Марія Зеленко, нині живе моя 83-річна мама Євгенія Гератківна. Від них нам перейшли багато речей. Нині син прикрасив наше подвір’я дерев’яною гойдалкою та великими саньми. У нього це виходить вправно, він зі столяркою товаришує. Прадідусь у нас був знаним і шанованим у селі столяром.

Взагалі в нашій родині всі щось потроху звикли робити. Взимку дружина ні на хвилину не полишає в’язання. Усім нашим родичам вона зв’язала вже кофти, шкарпетки, светри...

Займаємося господарством. Власне, покажіть мені в селі родину, яка, маючи двох синів і трьох онучок, сидить, склавши руки. Я тримаю корівку, розвожу в’єтнамських поросят, ще є кури. Обробляємо й чималий город, щоб мати свої овочі й городину до столу. Без цього сьогодні в селі не можна.

Староста Устинівського старостинського округу Валентин Кириченко підтвердив, що працьовита родина Синиць намагається зберегти побутову історію жителів села, реставруючи й демонструючи переважно дерев’яні речі домашнього вжитку. Таких небайдужих до власної історії людей сьогодні мало, зауважив він.

Брати наші менші

Брати27102017

Мій надійний захисник.

Фото Ендрю ЛІ (Індіана, США).

 

Лінки