Фото автора.
Фото автора.

Невблаганно спливає час, але не старіє пам’ять. Вона повертає нас до жахливої трагедії, що відбулась 36 років тому. Сьогодні відомо, що жодна технологічна катастрофа ХХ сторіччя не мала таких важких наслідків, як чорнобильська. За міжнародною шкалою оцінок подій вона кваліфікується як аварія сьомого, найвищого рівня. Сумарний випад радіоактивних речовин після вибуху на ЧАЕС становив 50 мільйонів кюрі, що рівноцінно вибуху понад п’ятисот атомних бомб, подібних до тієї, що було скинуто на Хіросіму в 1945 році.

74 райони дванадцяти областей України виявилися забрудненими довгоживучими радіонуклідами. Від наслідків аварії на ЧАЕС в Україні постраждали майже 4 мільйони людей, серед них — півтора мільйона дітей. У зв’язку з великою радіоактивністю за перший рік після аварії з зони відчуження було евакуйовано 116 тис. чоловік.

Не обминула ця біда й Малинщину. Нині тут проживають чимало людей, котрі були свідками справжнього в Чорнобилі пекла, допомагали його приборкувати, рятуючи людські життя. Одним із них є житель с.Чоповичів Малинського району Микола Олексійович Косинський.

— Працював я тоді трактористом і кочегаром на заводі, — розповів ліквідатор. — Коли дізнались, що сталося в Чорнобилі, то розпочалися спроби приборкати ядерну стихію. Мене тоді направили до однієї з військових частин Прикарпатського військового округу. Нашим завданням було дезактивувати землю, яку тоннами вивозили до Чорнобиля. Нам видавали дозиметри, якими декілька разів на день вимірювали рівень радіації. Багато наших хлопців відчули на собі убивчу дію Чорнобиля. Відчували головний біль, першіння в горлі, в`ялість, слабкість, втому... Після піврічного перебування в Чорнобильській зоні цілий «букет» хвороб здобув і я, а пільг і уваги нині не маю ніяких.

Дружина Ольга Іванівна додає, що чоловік нині отримує невелику пенсію, яка практично витрачається на лікування. Пережив інсульт. Останніх три роки дуже хворіє.

— Ось отримали 2 тис. грн. пенсії, 1400 віддала на ліки, а ще 500 — за три дні, щоб його прокапали й пролікували, — бідкається Ольга Іванівна. — Добре, що маємо господарство, город, бо як би жили далі — не знаю. Допомагають і доньки. Радують нас нині четверо онуків та двоє правнуків, котрі приїжджають у гості. Підтримують нас і в селищній раді...

Кажуть, час лікує, затягує рани. Це неправда. З цим не згоден ліквідатор Микола Косинський.

 

Погода

Веселим олівцем

Брати наші менші

Брати10112017

Надійний охоронець.

Фото Володимира СОБОЛЯ.

Лінки