Фото Галини СІДЕЛЬНИК.
Фото Галини СІДЕЛЬНИК.

 

«1920». Такий, неймовірно далекий від нас, рік народження записаний у паспорті Антоніни Василівни Сідельник. Мешкає вона у маленькому селі Теклянівці, яке входить до складу Потіївської ОТГ. Цими днями бабця справила своє 100-ліття.

«Антоніна Василівна — найстаріша жителька у селі, — розповідає Андрій Демешок, староста Заньківського старостинського округу. — Вона — наша гордість. І не лише через те, що — довгожителька. Вона має відзнаку «Мати-героїня», бо свого часу народила п’ятьох дітей, поміж них — двох синів-близнюків».

Все життя Антоніна Василівна пропрацювала у місцевому колгоспі. Була ланковою, опісля й бригадиром. Чоловіка Володимира, з яким прожила 40 літ, поховала ще 1987 році. Нині ж бабця тішиться п’ятьма своїми дітьми (трьома синами і двома дочками), а ще має одинадцятьох онуків і стільки ж правнуків. Вони часто бувають у неї в гостях. Та й вона живе потроху в кожного зі своїх дітей. Але в побуті цілком ще обходить себе сама.

«Наша мама Тоня ще дає собі раду, — розповідає донька ювілярки Олена Черепанська. — Вона й пам’ять має чудову, і ходить. З цікавістю дивиться телевізор, у курсі всіх новин. А зір має кращий, аніж у мене!».

«Я нізащо не дав би їй 100 років! — додає Андрій Демешок. — Коли від імені громади вітав бабцю з ювілеєм — вона мене зустріла, як мовиться, при параді. Гарно вбрана, на ногах. Хоч з паличкою, але ж сама ще ходить. А якось я побачив, що вона ще й газети без окулярів читає! Ну, хіба реально таке у сто літ?!».

А й справді — як довгожительці вдається зберігати у 100 років жвавість, сили та ясний розум? Може має якусь спеціальну дієту або інший секрет? Запитую про це. «Я їм всяку їжу, — щиро каже бабця. — Особливо люблю молочні страви. А щодо довгих літ — то, можливо, це передалося в спадок. Тітки мої теж довго жили — за 90 років. А наш священик, коли мене вітати приходив, сказав: це Господь мені дає великі літа. Бо я все життя у храм ходила, ще й у хорі там співала. А головний секрет моїх літ, як гадаю, — це любов і підтримка моїх дітей. Це вони дарують мені довголіття. Якби не діти, мене давно б уже не було на світі. У мене було дуже тяжке життя, а зараз маю щасливу старість та дбайливий догляд від дітей. Чого і всім бажаю!».

 

Брати наші менші

Брати2010

«Щось на вушко розкажу...».

Фото надіслала Надія ШЕВКО (м. Житомир).

Лінки