Нещодавно в оселі жительки с. Забраного Луківської сільської ради Малинського району, учасниці бойових дій, ветерана праці Катерини Петрівни Попок зібралися рідні, близькі, щоб привітати свою маму, бабусю й прабабусю з 90-річним ювілеєм. Розчулена такою увагою, Катерина Петрівна розповіла про своє життя-буття.

— Народилась я в багатодітній родині, — почала нашу розмову бабуся. — У ній було три сестри та п’ятеро братів. Коли мені виповнилось 12 років, померла мама. Довелось пережити Голодомор. Врятувала всіх нас від голоду корівка Рябушка. А ще рятувались заготованими заздалегідь дарами природи — ягодами, грибами, рибою. Їли пампушки з жолудів, корінців, пирію та кропиви, мерзлу картоплю... До війни встигла закінчити три класи школи в сусідніх Буках. Під час війни допомагали партизанам. Вони часто приходили до нас додому, брали їжу, відпочивали... Були в селі й німці. З війни не повернувся брат Іван. Важко було тоді, але всі гуртом вистояли.

Довелося мені з 15 років працювати у колгоспі. Була ланковою. Сіяла й збирала урожай, збирала й тіпала льон... Я себе без роботи й не пригадую. Постійно — в русі, а це, вважаю, і є запорукою довголіття. Он сонечко пригріло, а в мене вже руки чешуться. Буду сіяти городину, садити картоплю. Дуже люблю працювати на землі.

Із чоловіком прожили 25 років разом. Він помер у 1996 році. Разом із ним виростили й дали путівку в життя синам Володимиру та Євгенію. Маю чотирьох онуків, дочекалася дев’ятьох правнуків та праправнучку.

Радують мене, коли приїжджають у гості. А доля розкидала їх майже по всій Україні: на Рівненщині, Кіровоградщині, у Львові, на Київщині. Я радію їхнім успіхам, переживаю за них і молюся, щоб усе в них було добре.

Запитуєте про секрети довголіття? Вони — прості. Постійно потрібно рухатися. Під лежачий камінь вода не тече. А ще слід вірити в Бога, мати його в душі. Коли настає важка хвилина, я сяду, поплачу, поспіваю, пригадаю молоді роки й беруся далі до роботи. Отак і проходять роки за роками.

Слід життя любити, вірити в щиру молитву, бажати всім рідним лише добра. Тоді життя буде легшим і кращим. Бережіть себе і своїх рідних.

Брати наші менші

Брати03112017

Котику-­братику, поділися обідом!

Фото Людмили Лобачової. м. Житомир.

Лінки