Фото автора.
Фото автора.

Десятиліття тому в Україні лише подекуди можна було почути про неформальну освіту. Натомість у світі гучно про це заговорили ще у 1960-их роках минулого століття, і за цей час увага до таких освітніх проектів не лише не згасла, а й дедалі зростає.

Про причини появи неформальної освіти та її швидкої популяризації в Україні, про те, чи варто готувати дошкільнят до першого класу і чи реально у підлітковому віці створити перший бізнес-план, — у нашому інтерв’ю з кандидатом філософських наук, директором центру неформальної освіти «ПРОСТО» (м. Житомир), керівником ГО «Молодіжна фундація європейських ініціатив» Іриною Яцик.

— Нині неформальна освіта в Україні переживає справжній «бум», як це було кілька десятиліть тому в Європі. Чимало скептиків вважають, що таким чином вдається дещо компенсувати архаїчність шкільної освіти, а не вдосконалити її.

— Існуюча система освіти й справді є традиційною, архаїчною. Натомість сучасні діти — це так зване покоління Z (народжене у середині 1990-их — 2000-их роках — Авт.), яке навіть мислить інакше, ніж їхні батьки. Нинішньому підростаючому поколінню практично неможливо нав’язати стереотип, що потрібно вчити те або інше. «Для чого це мені? Що це дасть?» — поцікавляться вони в першу чергу. А що ж у школах? Наприклад, на трудовому навчанні учням дають завдання виготовити совок для сміття. Так, можливо, колись це й було актуально, але сучасні діти ніяк не збагнуть, навіщо це їм, якщо у будь-якому магазині можна його придбати.

Водночас, нинішню систему ЗНО можна назвати неформальною. Та будьмо відвертими: якщо учень навчається у класі з поглибленим вивченням математики, то навряд чи йому вдасться без занять із репетитором достойно скласти іспит з історії. Також у школі виділяється мало годин на написання есе, що є обов’язковим завданням на ЗНО з української мови. У такому випадку вчитель повинен бути фанатом своєї справи, а зазвичай ентузіазм педагогів швидко зникає через велику кількість паперової роботи. До речі, у нашому центрі викладають учителі, які не працюють у школі, які впроваджують авторські методики, які «не перевантажені» наказами Міністерства освіти і науки тощо. Для них головне — любити свою справу і зуміти зацікавити дітей.

У неформальній освіті викладачі не обов’язково повинні мати дипломи педагогів. Наприклад, у Німеччині серед знайомих мені тамтешніх таких викладачів жоден не мав педагогічної освіти. Так, про фінансову грамотність розповідає людина, яка десятиліття пропрацювала в банківській сфері. До слова, у нашому центрі теж така практика: «Фінансову грамотність» викладає економіст.

Загалом формальна освіта спрямована на накопичення знань; неформальна — на формування навичок на практиці.

— Отже, існування неформальної освіти неможливе без відвідування школи?

— Можливе. Особисто бачила чудові результати освіти учнів, які навчаються на дистанційних освітніх курсах. Так, можливо, ці діти — менш соціалізовані, однак... Нинішні вчителі говорять, що сучасних учнів дуже важко здружити.

Недарма ж упродовж останніх років актуальною стала тема булінгу. За прогнозами, у майбутньому нам не потрібно буде спілкуватися, як кажуть, очі в очі. Більш актуальним буде вміння гарно писати, добре володіти гаджетами і мати можливість заробляти гроші. Вже сьогодні всього цього й навчає неформальна освіта.

— Неформальна освіта й справді пропонує до вивчення курси, які донедавна взагалі були невідомими, а деякі слова в назвах для когось й узагалі є малозрозумілими, як-от «сторітелінг»...

— Сторітелінг — це цікаво описана подія; це система алгоритмів того, як це подати захоплююче. У Європі курси «сторітелінгу та есе» є дуже популярними, адже за кордоном написати вдале есе — не просто важливо, а навіть необхідно. Зокрема, при вступі до вищих навчальних закладів, коледжів. На жаль, в Україні справжнє есе втратило свою цінність. Причина цього — занепад у 1990-их роках філософської науки в Україні. Однак нині ця практика поступово відроджується, ці вміння стають актуальними. І не лише через необхідність скласти вже згадане ЗНО з української мови, а й тому, що це — обов’язкова умова для тих, хто хоче працевлаштуватися в міжнародну компанію. Для іноземних підприємств звична справа — написання есе претендентами на вакантне місце роботи. Вважається, що саме через есе можна зрозуміти, наскільки людина є ерудованою.

Далеко не всі нинішні діти будуть працювати у системі, «висиджувати» нормований робочий день у кабінеті. Сучасні підлітки мріють про більше, про креативний підхід до роботи і заробляння коштів. Ми вже згадували про те, що навчаємо наших учнів уже в підлітковому віці заробляти гроші. І діти вражають своїми бізнес-ідеями! Так, деякі минулорічні випускники «Школи високоефективного підлітка» продавали власноруч виготовлені бізіборди (розвиваюча дошка для дошкільнят — Авт.). Дівчині, яка мріє стати кулінаром, вдалося реалізувати за 40 гривень печиво, собівартість якого — 6,8 гривень! Вона настільки вірила у те, що робить, що їй вдалося переконати у цьому й інших.

Іноді на уроках діти скаржаться, що їм не купують таку бажану річ. Тоді детально розглядаємо, яка у батьків зарплата, скільки коштує, приміром, гаджет і що за ці гроші можна купити тощо. Діти по-іншому починають дивитися на ситуацію. Якось один з наших учнів поскаржився, що йому купили дешевшу, ніж хотів, кофту. Спільно порахували, що день носіння цієї речі обходиться його сім’ї у 90 гривень і скільки добра можна було б зробити за ці кошти. Наступного разу його мама прийшла до нас зі сльозами на очах: після того уроку син сказав, що не купуватиме тепер стільки дорогих речей, а «краще мамі щось придбаємо».

— В Україні, зокрема в столиці, щороку з’являються нові представництва неформальної освіти. А яка ситуація в Житомирі?

— Нещодавно 9 платформ дистанційного навчання представили свої проекти в нашому обласному центрі та, як мені відомо, мало батьків зацікавилися їхніми пропозиціями. Чомусь багато батьків переконані: якщо заплатили кошти за навчання — дитина обов’язково повинна стати вундеркіндом. Натомість освітня культура формується у сім’ї. Недарма ж в одній із польських шкіл на фасаді будівлі написано: «Ми знаємо, що ви вдома їсте, про що ви спілкуєтеся і що ви говорите про нас». В Україні батьки, передусім, думають про те, як заробити гроші, що, швидше за все, зумовлено економічним становищем у країні. А виховання і навчання дітей повністю перекладають на плечі освітян. Іноді батьки звертаються до неформальної освіти, вважаючи, що школа не справляється з вихованням їхніх дітей. Насправді ж найкращий варіант — це поєднання формальної та неформальної освіти. Ось тоді можна отримати чудовий результат.

— Нову українську школу (НУШ) вважають одним із результатів такої співпраці...

— Так, однак є кілька «але». По-перше, НУШ орієнтована на дітей, які відвідували садочки, а більшість із них часто хворіють або з різних причин не ходять до дошкільних закладів. По-друге, вона орієнтована на класи, де навчаються близько 15 учнів. Натомість у багатьох міських школах ця кількість у середньому — 35 дітей. От і уявіть, що в першому класі — зо три десятки школярів, більшість із яких не відвідували дитсадок, не знайомі один з одним. За правилами НУШ, вони можуть сідати, де завгодно. Їм страшно, дискомфортно у незнайомих умовах... Переконана, що дошколяриків потрібно готувати до НУШ. Це й пропонує робити неформальна освіта.

За новою системою у першому та другому класах діти соціалізуються, навчаються граючись, натомість у третьому класі вже повинні здати ту ж таки техніку читання. До речі, останнім часом якраз поширеним явищем стає репетиторство для учнів третього класу, програма якого — складніша, ніж у двох перших класах разом узятих. Батьки шукають учителів, які б «підтягнули» математику, техніку читання тощо.

Дуже хотілося, щоб новий уряд продовжив реформу освіти, адже сама ідея трансформації освіти — чудова, однак її ще потрібно реалізувати і, що важливо, матеріально підкріпити.

 

Погода

Веселим олівцем

Кар29112019

— Ну то як, на водійське посвідчення я здала?

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати08122017

 

Хазяїн кудись поїхав — і так довго його немає...

Фото Сергія ЛИПКА.

Лінки