— Не мав би щастя, та нещастя допомогло, — сказав хворий, якого ще недавно вважали безнадійним, але після вдалої операції та лікування вже виписували з обласної клінічної лікарні ім. О.Ф.Гербачевського додому. — Я маю на увазі свого лікаря-хірурга Блищика, котрого нещастя — війна на Донбасі — привело до Житомира, — пояснив чоловік і, підтримуваний дружиною, пішов до виходу.

У Житомирі дуже багато хороших спеціалістів-медиків, у тому числі — й хірургів. Але таких операцій, що їх робить уролог Павло Євстафійович Блищик, котрий у 2015-му переїхав сюди з Луганська, тут до нього ще не робили. Саме завдяки йому врятовано не одне життя. Це і нагадує приказку про щастя і нещастя...

Народився Павло Євстафійович у місті Слов’яносербську Луганської області. Батько був інженером, мати — лікарем. Тож і вирішив продовжити її дорогу — вступив до Луганського медінституту. Інтернатуру пройшов у Харкові, роботу отримав у Луганській обласній лікарні. Там же опановував нові методи лікування, вчився робити складні операції. І все було б добре, якби раптом не вибухнув війною 2014 рік.

– Наша лікарня перетворилася на госпіталь, — згадує Павло Євстафійович. — Ми вже забули, коли ночували вдома, бо вдень і вночі привозили закривавлених, пошматованих поранених — переважно цивільних, адже снаряди били по житлових кварталах. Але були й військові. Всіх доводилося терміново рятувати.

Він сам труднощів не боявся, життя привчило до всього. Шкода було малої доньки. Адже на вулицях стріляли. Житло їхнє було неподалік аеропорту, а там кожної ночі розгорялося пекло — з обстрілами, бомбардуваннями, пожежами.

Щоби захистити дитину, спершу відправив її в гості в Росію. Потім — у Польщу, в Закопане... Але вже стало ясно, що швидко ця незрозуміла війна не закінчиться, потрібно щось вирішувати радикально. Тож коли із Житомира зателефонував друг, який виїхав туди з Луганська, і запропонував свою допомогу, Павло Євстафійович погодився.

— До нового міста звик не відразу, — ділиться лікар Блищик. — Дуже вже відрізняється воно від Луганська: майже втричі менше, тихе й спокійне. Допомогли призвичаїтися люди: добрі, співчутливі, завжди раді зрозуміти і допомогти. І наш медичний колектив. І в Житомирській обласній клінічній лікарні, де я працював раніше, й в обласному онкодиспансері, де я зараз, колективи дуже хороші...

Колеги-лікарі, обласне медичне керівництво майстерність П.Є.Блищика помітили й оцінили: його призначили головним урологом області.

Тож і в Житомирі, як і раніше в Луганську, Павло Євстафійович занурився в роботу з головою. Тяжких хворих тут багато, значно більше, ніж у Луганську. Дається взнаки спадковість: там, де люди живуть постійно, генетика слабша, ніж у тих місцях, куди поз’їжджалися новосели з різних куточків держави — як, наприклад, на Донбасі. Там генетика свіжіша і сильніша.

Павло Євстафійович згадує пацієнтку, жительку одного з райцентрів поблизу Житомира. Два місяці лікарі не могли збити їй високу температуру, визначити її причину, хоч сучасна діагностична техніка — комп’ютерні та магнітно-резонансні томографи, УЗД — дуже допомагають. Аж поки не дійшло до уролога. Тоді вдалося виявити на нирці пухлину до 25 см в діаметрі. Операція з видалення тієї пухлини тривала 7 годин. Вдалося зберегти і нирку, і життя людини. Якби не майстерність і вміння П.Є.Блищика та інших спеціалістів — усе закінчилося б сумно. А подібних хворих тут довелося побачити десятки...

Сподобалося в Житомирі й доньці Павла Євстафійовича. Її зарахували до одного з найкращих навчальних закладів міста — гуманітарної гімназії № 23, де з першого класу вивчають англійську мову, ще й німецьку та польську. Дівчинка успішно її закінчила, вступила до Харківського університету імені Ярослава Мудрого.
Павло Євстафійович Блищик намагається хоч раз на рік побувати в Луганську, в Слов’яносербську — провідати друзів, поклонитися могилам матері й батька. Які ж враження привозить звідти?

– Я й тоді не розумів і не підтримував прагнення деяких тамтешніх жителів відірватися від України, відійти до Росії, — говорить Павло Євстафійович. — Не розумію багатьох і зараз.
Люди там, як і скрізь, — різні. Шахтарі як видобували вугілля роками, так і видобувають. Лікарі як ходили на роботу до медичних закладів, а вчителі — до школи, так і ходять. Їм не потрібна ця війна.

А ще Павло Євстафійович хоч раз на рік їде у Рівненську область, в її лісовий закуток недалеко від кордону з Білорусією: там жив його дідусь, батьків батько.

...Отак і триває життя. У Житомирі Павло Євстафійович рятує людей від тяжкої недуги. На Рівненщині розповідає, як живе Донбас. У Луганську своїм друзям — про те, як живеться на Житомирщині та Рівненщині. Отак герой нашої сьогоднішньої розповіді і тисячі йому подібних єднають Україну від Заходу до Сходу. І, як усі ми, мріють, щоб закінчилося протистояння, щоб усім жилося краще. Для цього не так і багато потрібно: тільки продуктивна праця в усіх галузях господарства — як у Блищика в медицині — та спільне бажання і спільна відповідальність за майбутнє.

Людмила НАТИКАЧ,
заслужений журналіст України.
Фото автора.

Погода

Веселим олівцем

Кар16072019

Отак діє реформована медицина.

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки