62-річного Валентина Піковського знають у Малині як людину, котра може поставити на ноги після нападу ішіаса — жорстокої невралгії сідничного нерва. Він вилікував чимало людей із Києва, Трускавця, Севастополя, інших куточків України. Добрим словом про нього згадують пацієнти з далеких Австралії, Африки, Німеччини, Туреччини.

— Валентине Олександровичу, як ви почали займатися нетрадиційною медициною?

— На цей нелегкий крок у своєму житті я став не відразу. Медичні ази перейняв від своєї бабусі Марти. Вона займалась знахарством, лікувала людей. Це на мене дуже вплинуло, тим більше, що, коли мені було десять років, бабуся сказала, ніби я буду лікувати людей. Напевно, це щось у крові, у свідомості, з чим неможливо боротися. Ти просто знаєш, що цим будеш займатися, — і все.

Хоча серйозно вивчати медицину почав більше 25 років тому, коли сам тяжко захворів. Лікарі не давали тоді жодних гарантій щодо мого одужання, тому довелося брати, як кажуть у народі, самому бика за роги і ретельно вивчати особливості своєї хвороби. Перечитав багато фахової літератури. Випробував багато що на власному організмі. Поступово почав відчувати позитивний ефект. Сподобалось. Велику роль відіграв у цій справі й китайський лікар Шен, із яким я познайомився в цей складний період свого життя. Він зробив мені операцію, саме завдяки йому я живу.

— На чому ви спеціалізуєтесь нині?

— За роки своєї роботи навчився вправляти диски, лікувати радикуліт, різні захворювання хребта; робив лікувальні масажі; вправляв із першого разу шлунки; лікував сухі мозолі, панеломи (ластовиння); «вирівнюю» енергетичну систему людини, виводячи негативну енергію з організму.

— Коли болить спина, нічого вже, здається, не радує...

— Ще Гіппократ казав, що причина всіх хвороб — у хребті. Бо здоровий хребет — це основа і головна опора тіла людини. Ви не повірите, але біль у спині й поганий настрій тісно пов’язані. Адже коли ми «йдемо» в свої проблеми, образи, переживання, то вже не можемо адекватно оцінювати навколишній світ і самих себе. Не стежимо за поставою, за тим, як сидимо, як рухаємося. Крім того, при поганому психологічному стані змінюється тонус кровоносних судин, що, в свою чергу, може погіршити кровопостачання у вже порушених недугою нервових закінченнях. Що й призводить до больових відчуттів не тільки в ділянці спини. Біль може віддавати, наприклад, у руку, або ногу. Так що душевний комфорт — одна з умов здоров’я не тільки хребта, але й всього організму. Запорукою доброго самопочуття вважаю азіатську систему життя. Зокрема, споживаю їжу, сидячи на колінах і подушці, що значно пришвидшує кровообіг в організмі.

— Чув, що захоплюєтесь не лише нетрадиційною медициною?

— З дитинства звик щось майструвати, не сидіти без діла. Виготовляв дубові бочки, штукатурив, захоплювався малюванням золотом на виробах із фарфору. Коли потрапив у Малин, працював інженером із техніки безпеки на ПМК-329, електриком на паперовій фабриці, пройшов медичні курси в Житомирі. Також працював садівником профілакторію, електриком спорткомплексу. Не один рік моє ім’я було занесено на дошку пошани Житомирської обласної організації Товариства Червоного Хреста України як одного з кращих масажистів цієї організації на теренах області.
Оскільки я виріс на Рівненщині, у селі, оточеному зусібіч густими лісами, не любити ліс не можу. З дитинства почав вирізати різноманітні геометричні, античні фігурки з вільхи, в’яза, берези. Сьогодні моє подвір’я прикрашають до десятка фігур, зроблених власноруч.

А квіти, екзотичні рослини — це взагалі моя стихія. Вирощую більше 20 видів троянд, а також туї, самшит, ялівець, декоративні соняхи, виноград, чорну малину, орхідеї...

— Ви відомі також і з-поміж колекціонерів...

— Колекціоную переважно старовинні рідкісні речі. Моя колекція — різнопланова: маю більше сотні механічних та електронних годинників; більше 50 рушників; фотоапарат 1961 року випуску; енциклопедичний словник, датований 1932 роком; рідкісні книги; план земель Держлісфонду Коростенського лісництва (Коростенського, Волинського та Київського округів), випущений 1927 року. Займався і нумізматикою, розкопками на кар’єрах Малинщини. Вдалося знайти багато цікавих речей, серед яких — сокира кам’яного віку. Цікавими для мене є зуб гірського оленя, ікла дикого кабана, які подарували вдячні пацієнти з Чаду та Канади. У колекції маю засушені рідкісні рослини, морських коників, рештки акули, малахітове яйце, чимало інших рідкісних речей, подарованих знайомими з Туреччини, Німеччини, Африки. Від дідуся Іллі Понятовського, котрий, до речі, зустрічався з Володимиром Леніним, у спадок мені перейшли окуляри і тарілка з виделкою. Є старовинний ключ від хати довжиною 20 сантиметрів, дерев’яна праска, глечики, ступа, а бесідку прикрашають лаковані роги лося, предмети старовинного українського побуту. Про прихід гостей сповіщає дзвіночок, що висів колись, кажуть, на шиї у царських коней... Загалом таких речей у моєму будинку близько 500.

У моїх захопленнях мене підтримують дружина Тетяна, сини Дмитро та Петро.

А загалом вважаю, що життя слід любити й не бути байдужим до людей, котрі поруч з тобою, а завжди підставляти плече допомоги, що інколи дуже потрібно.

 

Погода

Веселим олівцем

Кар09082019

— Оце вчора, куме, слухав, як вас дружина матюкала — за дві години жодного разу не повторилася…— Вчителька мови і літератури — це тобі не якийсь невіглас неграмотний.

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки