Кілька десятиліть тому на сторінках нашої газети з’явилася розповідь про молоденьку будівельницю Марію. Тоді вона різноробом працювала на новобудовах міста, була в пошані серед колег. Проте дівчина розуміла, що це — лише перша сходинка, — треба вчитися. Тож закінчила будівельний технікум, після чого отримала посаду інженера. Аж тут настали руйнівні 90­ті, безробіття, безгрошів’я… Але — не безнадія.

Пані Марія була не такої вдачі, щоб опускати руки. Вона береться продавати газети, хапається за якісь тимчасові роботи, бо треба вижити, виховати трьох дітей та ще й доглядати хвору матір. Величезний біль від того, що не може нічим зарадити старенькій, вилився в 40­річної Марії у вірші. З благословення журналіста «Житомирщини», чудового поета Ігоря Ліберди вони були надруковані на сторінках газети.

Нестатки й тривоги за дітей усе сильніше брали жінку в свої кліщі, але вона не здається — їде на заробітки в Італію й чотири роки розділяє долю тисяч і тисяч українських «страньєрок». Про це вона згодом написала у книзі­сповіді «Страньєрка». В Італії Марія не полишає писати; її запрошує до Риму на авторські читання редакція журналу «До світла», що видається українською діаспорою.

«Але я не прижилася в Італії», — ділиться Марія. — Мені не вистачало рідної мови, спілкування, голосу дітей. І я задумалася: чи варто гаяти життя на чужині?». Вона повертається в Україну — у ті самі нестатки, у ті ж проблеми. Та їй, вона вважає, надзвичайно поталанило: працьовиту, нескорену бідами жінку помітила директорка ліцею № 25 Г.А.Пономарьова й запросила на роботу бібліотекаркою. І тут розкрилося надзвичайне покликання пані Марії — плекати літературні таланти дітей. Про юні обдарування вона може розповідати без кінця:

— Мої талановиті молоді поетеси Лілія Кухарець і Юлія Чайковська вже вчаться в столичних університетах, а Юлія Шаранюк — поетеса, музикант, співачка — в Житомирському музучилищі, Олександр Штільгойз став президентським стипендіатом, а Олександра Степанчук — лауреатом премій «Нові імена України» та імені Олени Пчілки.

Для талановитих дітей найперший приклад — їхня наставниця, яка має кілька виданих книг, є головою міжнародного поетичного братства Юрка Гудзя, членкинею благодійної організації «Все робимо самі», за що удостоєна церковної нагороди «За любов та жертовність до України». Її життєве правило: ніколи не здавайся! Поки очі — бачать, ноги — ходять, проявляй свій талант, реалізуй свої здібності й живи цим. Тоді не буде часу для хандри. Даруй позитив і отримуй його як нагороду для себе.

Погода

Веселим олівцем

Кар16072019

Отак діє реформована медицина.

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки