Завідуюча відділом етнографії обласного краєзнавчого музею Валентина Іванівна Невеська представила писанки, що є показовими, так би мовити, на загал. А ті, що зберігаються в музейному фонді, боїться брати до рук, адже найдавнішій із них — понад 100 років.

— Лише торік найдавніша писанка вперше усе-таки була представлена на виставці в обласній раді, — розповідає Валентина Іванівна. — Цього року ми до Великодніх свят також підготували унікальну виставку, адже наш музей —скарбниця писанок на Житомирщині.

Валентина Іванівна, присвятивши 30 років музейній справі, знає не лише про писанки, а й про традиції Великодніх свят чи не краще за всіх.

— Взагалі, світ і все навколо нього розпочинається з яйця, — вважає Валентина Невеська. — Тому для людей яйце — символ зародження нового життя, оберіг, якщо хочете, молитва. Яйце порівнювали з півником — двічі народженим сонячним птахом.

Серед тих давніх писанок, що маємо в колекції, помічаємо простоту оформлення, нерівні лінії, нечіткі узори. Отже, вони виготовлялися не стільки рукою майстра, скільки людиною з добрим серцем.

За словами Валентини Іванівни, узори на писанках були різноманітні — від сорока клинців, триквітера, сонячної свастики з ромбовидним орнаментом, трикутниками, берегинею… Зазвичай на писанках зображували обрядову квітку, яку любили в родині — неповну рожу, тюльпани, троянди, а також листяні узори — дуб, чебрець, барвінок. Спіраль, яку часто зустрічаємо на наших писанках, символізувала життя людини, безкінечність та циклічність природних процесів.

Яйця, які розписували знахарки, мали подвійний захист, адже на них наносили помічні рослини. Були на писанках ромбічні знаки Сонця, засіяного поля тощо. «Тваринні» орнаменти були фрагментарними — гострі роги, птахи, а з побутових — грабельки, сокирки, діжечки, люльки. Найпопулярнішими узорами, що збереглися на території нашого краю, є сорок клинців...

— Не дивно, що сучасні майстрині, розписуючи яйця, багато чому навчалися на писанках, які зберігаються у нашому фонді, — говорить Валентина Невеська. — Першою серед них була, на жаль, нині покійна колишній вчитель образотворчого мистецтва Житомирської загальноосвітньої школи № 17 Раїса Єніна. Вона вивчала писанки нашого музею, перемальовуючи їх одна за одною до свого альбому.

Першими ж розпочали збирати писанки на території Житомирщини Василь Кравченко та його учень Никонор Дмитрук. Без їхньої допомоги в обласному краєзнавчому музеї ніколи б не з’явилася писанка, «народжена» у 1902 році.

— Багато писанок назбирано у селі Дідковичах Коростенського району, — пояснює Валентина Іванівна. — На жаль, багато матеріалів, зібраних свого часу краєзнавцями, було втрачено. Ми також не знаємо, хто є автором наших писанок. Із листів рукописного фонду Василя Кравченка, що зберігається в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, ми дізналися, що краєзнавці багато спілкувалися зі священнослужителями. Тому можемо лише припустити, що розписували яйця місцеві жителі, котрі не мали художньої освіти.

— На Житомирщині нині є багато майстринь, які захоплюються писанкою, — говорить Валентина Невеська. — Приємно, що вони завжди приїжджають в обласний краєзнавчий музей, щоб доторкнутися до витоків народного мистецтва.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки