Фото Володимира СОБОЛЯ
Фото Володимира СОБОЛЯ

Засновник і художній керівник вокально-інструментального гурту «Древляни», народний артист України Юрій Градовський щиро зізнається: «Мені не соромно за 38-річну історію колективу і моє життя з ним».

Ця історія розпочалася зі створення при районному будинку культури в тодішньому Володарсько-Волинському районі гурту талановитих самодіяльних музикантів, чий професіоналізм зростав і вигранювався на концертах у поліській глибинці й на сценах найвіддаленіших куточків Радянського Союзу, на ХІІ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів, лауреатом якого стали «Древляни», і всесоюзних конкурсах, на українському підводному човні та в Чорнобилі. Сьогодні це — один із небагатьох в Україні колективів, що працюють у жанрі популярної традиційної української пісні. Про це — наша розмова з Юрієм Градовським напередодні звітного концерту «Древлян» перед житомирянами.

— Юрію Григоровичу, звідки у вас самого оті любов і відданість народній пісні?

— Від батька й матері. Тато грав на багатьох інструментах, а мама дуже гарно співала. Пам’ятаю, як у дитинстві жінки сходилися до когось у хату, як тоді казали, «на беседу». Співали пісень обрядових, весільних, часом сумних. Одна з жінок «одводила» — її голос лунав найсильніше, інші за нею підспівували. Нелегкі часи були, важко працювали, але, йдучи з поля, жінки співали!

— І ваша мама?

— Вона надзвичайно гарно співала «Цвіте терен, терен цвіте». Я, бувало, сиджу роблю уроки, а мама вишиває при гасовій лампі рушник чи наволочку і співає. З отим співом, з народною піснею я зростав, вони у моїй душі та в моїй творчості все життя.

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 19 квітня 2019

Погода

Веселим олівцем

Кар05072019

— Рідного чоловіка — чайником по голові! Невже вам його не шкода?— Шкода, звісно… Він же новий, емальований…

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки