Депутат Любарської районної ради Олександр Якимець є керівником державного підприємства «Дослідне господарство «Нова Перемога» Інституту сільського господарства «Полісся» Національної академії аграрних наук України. Сільськогосподарське підприємство, на якому нині працюють 150 людей, Олександр Іванович очолює 25 років.

Село Малу Чорторию, незважаючи на те, що народився на Миколаївщині, вважає своєю малою Батьківщиною.

— Саме у Малій Чорториї, де працювали мої тато та мама, пішов до школи, — розповідає Олександр Якимець. — Після її закінчення вступив на ветеринарний факультет Новочорторийського державного аграрного технікуму. Цей навчальний заклад закінчив із відзнакою. Після служби в армії отримав вищу сільськогосподарську освіту на агрономічному факультеті нині Житомирського національного агроекологічного університету.

Олександр Іванович у навчанні, спорті, під час служби прагнув завжди бути першим. Не приховує, що хотів бути керівником. В армії був старшиною роти. В інституті — старостою групи, обирався депутатом Корольовської районної ради міста Житомира.

— Наш район славиться сильними керівниками, — говорить Олександр Іванович. — Було з кого брати приклад. Коли 25 грудня 1993 року, після закінчення вузу, повернувся в Стару Чорторию працювати агрономом­насіннєводом, колгосп очолював Герой Соціалістичної Праці Степан Максимович Трохимчук. Він був справжнім лідером. У 1996 році мене призначили на посаду головного агронома. А з 2005 року очолюю дослідне господарство «Нова Перемога». Працюю за контрактом, який підписав ще на три роки.

Нині, не зважаючи на важкі часи, підприємство залишається прибутковим. Минулого року фонд заробітної плати збільшився до 10 мільйонів гривень.

— Наше сільськогосподарське підприємство спеціалізується на виробництві елітного насіннєвого матеріалу озимих і ярових зернових культур, зокрема, пшениці та ячменю, — розповідає Олександр Іванович. — Ми є виробником насіння не лише для Житомирської, а й для сусідніх, зокрема, Вінницької та Хмельницької областей. Звичайно, важко нині конкурувати через засиллям іноземних сортів. Але не здаємося. Щороку проводимо обласний День поля, представляємо наше насіння, зокрема, озимої пшениці, що нічим не поступається іноземному.

Загалом у господарстві — 2270 гектарів орної землі. Вимушені займатися й так званими комерційними культурами — вирощують ріпак, сою, соняшник, кукурудзу.

Утримують близько 1000 голів великої рогатої худоби, зокрема, 500 голів корів. Тому під кормові культури постійно відводять близько 700 га земель.
Олександр Іванович пояснює:

— У багатьох фермерських господарствах скорочують поголів’я худоби. Адже порахували, що площу, котру відводять під кормову базу, можна засіяти соєю або соняшником. Прибуток буде значно більший. Але у нас традиції давні. Колись у колгоспі утримували 600 корів.

Тваринництво можна вважати соціальною галуззю. Якби сьогодні ми скоротили поголів’я худоби, отримали б 10­15 мільйонів гривень прибутку. На ці гроші закупили б сучасну сільськогосподарську техніку, залишили б 10­15 механізаторів, агронома, бухгалтера… Але людям, котрі мешкають у Старій Чорториї та Борушківцях, де є наші підрозділи, треба ж десь працювати. Звичайно, докладаємо зусиль, щоб тваринництво було прибутковим. Зокрема, створюємо належні умови для утримання худоби.

Олександр Іванович погоджується, що їхнє державне підприємство не може скласти конкуренції потужним виробникам сільськогосподарської продукції. Справедливо обурюється тим, що нині для таких господарств як їхнє навіть податок на прибуток становить 75%. Чи можна за таких умов розвиватися?

Не один раз були «наїзди» на господарство. Якось навіть вийшли близько 300 селян, виставили техніку, стали на захист господарства. Візитерам сказали: «Ми — самі собі господарі. Даємо раду землі без вас.

— Наші діди волами та кіньми обробляли цю землю, боролися за кожен її клаптик. Гинули під час Другої світової війни, боронячи рідну землю від загарбників, — каже Олександр Якимець. — Нині ж сидить «господар» у Києві та намагається її відібрати. Соромно. А ще боляче дивитися, як подекуди землю обробляють вахтовим методом.
Важко нам. Але у нас немає жодного клаптика не засіяної землі. Ремонтуємося, будуємося… Збираємо копійку до копійки. Вчасно посіяли озимину. Внесли органічні добрива... Є ліс, став, млин, пекарня. Для нашого хліба вирощуємо старий, перевірений десятиліттями сорт пшениці «Поліська­90». Щороку висіваємо її на 50 гектарах. Можливо, цей сорт має не найвищу врожайність, але хлібопекарські якості його — просто чудові.

Фінансуємо футбольну команду. Допомагаємо двом будинкам культури, церквам, аматорським колективам. Наприклад, хто співає в хорі або грає на музичних інструментах, додатково отримує по 200 кг зерна. Протягом останніх десяти років День працівників сільського господарства відзначаємо всією громадою.

Село — гарне. Занедбаних будинків немає. Люди працюють не лише в нашому господарстві, а й у Любарі, Новій Чорториї. У школі навчаються близько 120 дітей. Це дуже добре, адже підростає наша зміна. Буде кому працювати на цій землі. Головне, навчити їх ставитися до землі по-­господарськи. Бо в гонитві за великими врожаями та надприбутками можна її занапастити.

Погода

Веселим олівцем

Кар09072019

— Дивись, яка краса внизу!— То навіщо ми сюди дерлися, якщо внизу так красиво?

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки