Мова — про завідуючу Головківським будинком культури Малинського району Л.П.Нагорну.

— Нинішній рік для мене — особливий, адже виповнюється 40 років з того часу, коли вирішила, попри умовляння рідних та близьких, присвятити себе культурі й мистецтву, — сказала Людмила Петрівна.
Людмила Петрівна народилась у Головках у дуже співочій і дружній родині Мінчуків-Грищенків. З дитячих років брала участь у різноманітних концертах і постановках. Нині двоє родичів — Наталія Кульчицька та її донька Олена — працюють викладачами Малинської дитячої школи мистецтв.

— Я спочатку закінчила в столиці школу продавців, — розповіла Л.П.Нагорна. — Але вже у 1974 році була призначена художнім керівником будинку культури в Головках, але через сімейні проблеми була змушена за рік залишити роботу. Згодом колишній сільський голова В.Г.Шукалюк умовив стати директором цього «вогника» культури. У 1987 році закінчила Житомирське культурно-освітнє училище за спеціальністю «Режисер театральних колективів і клубний працівник». Почала створювати перші художні колективи — вокальна група доярок, вокальна група «Любисток», оркестр шумових інструментів, агітбригада та інші. При будинку культури працювали духовий оркестр та відомий на увесь район ВІА «Варіант», який очолював А.А.Костюченко. З перших днів діяльності художніх колективів активну участь у них беруть односельчани: колишній секретар сільради Т.Й.Чернявська, колишній поштар Л.В.Яценко, працівник відділення зв’язку О.В.Назаренко. Пізніше долучились солістка, бухгалтер сільради О.М.Мелещенко, а також К.І.Мурга, Г.Й.Барановська, Н.В.Марченко, С.М.Нау­менко.
Жіночий фольклорно-етнографічний колектив свого часу був учасником республіканського радіоконкурсу «Золоті ключі», не раз дарував своє вокальне мистецтво й на сцені Національного музею народного побуту та архітектури України в Пироговому, що біля Києва, а також на різноманітних масових заходах у Малині, Житомирі, Овручі. Колектив шумових інструментів брав свого часу участь в телевізійному конкурсі «Сонячні кларнети», концертах у Калинковичах (Білорусія).

Культурне життя тоді вирувало в краї дуже активно. У репертуарі колективів були більше сотні поліських народних пісень, записаних від діда-прадіда, а також сучасних, в обробці. Не один рік Людмила Петрівна присвятила й народному хору працівників культури Малинщини «Серпанок», керівником якого є заслужений працівник культури України Павло Недашківський.

Людмила Петрівна — турботлива мама доньки Олени та сина Андрія. Дочекалася й трьох онуків — Ганну, Романа та Владислава. Не завжди доля була прихильною до Людмили Петрівни. Довелося цій мужній і сильній жінці пережити ранню втрату чоловіка Володимира. З дитинства хворіє донька Олена.

— Якби не улюблена робота й міцна родина, не знаю, як би я трималася на цьому світі, — зізнається Л.П.Нагорна. — А ще раніше багато часу присвячувала вишиванню. Маю у своєму доробку більше 50 рушників, сорочок; любила в’язати й серветки, яких є більше 30. Багато своїх робіт подарувала родичам. Тримаю нині чимале господарство, обробляю город, бо без цього в селі зараз не вижити. Якщо хочеш щось мати, потрібно постійно трудитись.
О.Довженко сказав: «Українська пісня — це бездонна душа українського народу, це його слава». Людмила Петрівна нагадала ці слова, проводжаючи мене до воріт. Вона прагне, щоб невичерпне джерело народного мистецтва на рідному Поліссі не міліло ніколи.