Андрія та Наталію Бєліків добре знають у 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді, адже подружжя докладає зусиль, щоб військовослужбовці постійно відчували турботу про них. Андрій Григорович нині обіймає посаду головного старшини з’єднання. Отже, обов’язків і відповідальності — дуже багато. У Наталії Миколаївни — їх не менше, бо навчити кухарів смачно готувати їжу для десантників також непросто.

Не випадково Андрій Бєлік присвятив своє життя ратній справі. Його батьки Людмила Михайлівна та Григорій Єгорович народили та виховали п’ятьох синів. Андрій — наймолодший із них. Мама свого часу, працюючи у сільській раді, опікувалася питаннями військового обліку. Розповідала дітям про те, як почесно бути захисником Вітчизни. Троє братів згодом закінчили вищі військові навчальні заклади.

— Вдячний батькам за те, що змалку привчили працювати, — говорить Андрій Григорович. — У молодших класах під час літніх канікул у колгоспі допомагав жінкам на прополці овочів, кукурудзи. Згодом працював трактористом, помічником комбайнера. За направленням із військкомату закінчив курси водіїв у автошколі ДТСААФ. Мріяв про стрибки з парашутом. Тому під час строкової служби закінчив школу прапорщиків у селищі Десні Чернігівської області. Одружився.

— У повітряно-десантних військах мріяв служити ще з дитинства, — говорить Андрій Григорович. — Досяг своєї мети. Службу розпочав у одному зі з’єднань, що дислокувалося на Одещині.

У 2003 році для подальшого проходження служби Андрій Бєлік прибув у 95-ту окрему аеромобільну бригаду. У 2009-2010 роках виконував завдання у складі миротворчого контингенту в Косово. Після закінчення контракту звільнився з лав Збройних Сил України за власним бажанням і був призваний до Державної прикордонної служби України. Служив у складі Чернігівського та Житомирського прикордонних загонів.

У 2014 році у складі окремої бойової прикордонної застави Андрій Григорович брав участь в АТО в районі станиці Луганської. Згодом написав рапорт про переведення в 95-ту окрему аеромобільну бригаду. Так знову потрапив у зону проведення антитерористичної операції. Виконував бойові завдання при визволенні Слов’янська, ряду інших населених пунктів. Нині із військовослужбовцями Андрій Бєлік постійно знаходиться у районі дислокації Сил спеціальних операцій. Вже в якості головного старшини з’єднання.

— В армії прослужив понад 26 років, — розповідає Андрій Григорович. — Дружина мене постійно підтримує. Ми ж — з одного села. Знаємо один одного з дитячого садочка. Наталія також була в АТО, готувала їжу для бійців. До речі, вона є переможцем конкурсу з’єднання на кращого кухаря.

Донька Бєліків Юлія — майстер спорту України з рукопашного бою. Закінчила Житомирський державний університет імені Івана Франка. Працювала тренером в одній із дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Нині — у декретній відпустці, Виховує сина, котрому 30 грудня виповниться три роки.

Андрій і Наталія досі не мають власного житла, але, попри військові долі, створили чудову родину, тішаться онуком. За сумлінну службу, є в обох грамоти, військові відзнаки, державні нагороди. Це, вважає головний старшина з’єднання, — частина їхнього життєвого шляху.

Найзаповітніша мрія професійних військових Бєліків — щоб на Сході України якомога скоріше закінчилася війна, щоб усі бійці повернулися звідти живими та здоровими.

Погода

Веселим олівцем

Кар07122018

— На кого ж ви мене залишаєте?!

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки