Валентина Флорівна показує панно, яке подарував ветеранові колектив Ружинського територіального центру на ювілей.
Валентина Флорівна показує панно, яке подарував ветеранові колектив Ружинського територіального центру на ювілей.

Учаснику бойових дій у роки Другої світової війни Флору Несторовичу Боденку виповнилося 102 роки. Наша газета вже розповідала про добре відому та шановану не лише в селі Мусіївці Ружинського району, де нині мешкає ветеран, людину. Два роки тому ми разом із керівником Ружинського територіального центру обслуговування населення Володимиром Туранським, головою районної ветеранської організації Володимиром Шуляком, Верхівнянським сільським головою Володимиром Петренком щиро привітали Флора Несторовича зі 100-річним ювілеєм. Тоді доброзичливий ювіляр — із уважними та допитливими очима, відмінною пам’яттю, міцним рукостисканням — зібрав за святковим столом рідних і дорогих йому людей, котрих у Флора Несторовича — дуже багато. Адже за своє життя здійснив чимало добрих справ.

На жаль, цього року Флор Несторович через хворобу не зміг поспілкуватися з журналістами. Про земляка, яким пишається район, розповів Володимир Туранський. Було що сказати й донці ветерана Валентині Флоровні.

— Нагадаємо читачам, що Флор Несторович народився у Трубіївці. Військову службу розпочав у 1937 році прикордонником на Далекому Сході колишнього СРСР. На радянсько-китайському кордоні при затриманні порушника отримав перше кульове поранення. Після нетривалого лікування повернувся у стрій. До речі, того порушника затримував і наш земляк, уродженець Дерганівки Ружинського району Дмитро Іванович Семчишин. Їх обох нагородили іменними годинниками.

У 1939 році Ф.Н.Боденко навчався у Ленінградській школі кувальних інструкторів для кавалерії, брав участь у радянсько-фінській війні. В подальшому служив на територіях Білорусії та Литви. Військовий інструктор організовував навчання курсантів із кування коней. За відмінну службу прикордоннику пообіцяли відпустку. Але побувати на Батьківщині Флор Несторович не встиг. У переддень початку війни із гітлерівськими загарбниками заступив у наряд помічником чергового штабу прикордонного загону.

— Тато розповідав, — каже Валентина Флорівна, — що під час бойового зіткнення з ворогом був поранений. Від смерті його врятували товариші, витягнувши з-під завалу. У військову частину повернувся у жовтні 1941 року. Проходив службу у 16-му прикордонному загоні. Брав участь в обороні Москви. 6 грудня інструктор ветеринарної служби Флор Боденко на своєму коні в сорокаградусний мороз, по глибокому снігу, разом із іншими прикордонниками вступив у бій із гітлерівцями. Тоді у багатьох бійців були настільки обморожені ноги, що на онучах залишалися нігті та шкіра. Але люди не кидали поле бою. Згодом у складі свого підрозділу брав участь у боях на Курській дузі, у визволенні багатьох міст і сіл України, взятті Берліна.

За мужність і героїзм, виявлені у боях із гітлерівцями, Флор Несторович нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни, відзнаками Президента України та 25 медалями, найдорожчими серед яких для нього є медалі «За відвагу» та «За бойові заслуги».

Флор Несторович дев’ять років прослужив у прикордонних військах. Після демобілізації у 1946 році повернувся в рідну Трубіївку. Одружившись того ж року, власноруч побудував у Мусіївці будинок. Закінчив навчання у Житомирській школі з підготовки голів колгоспів. Працював на керівних посадах у селах Ярославці та Мусіївці. Загартований у боях, він відстоював чесність і справедливість, цінував порядність, завжди захищав удів та сиріт. Його принципова життєва позиція не всім подобалася. Тому повернувся до праці коваля.

Флор Несторович зі своєю, на жаль, покійною дружиною Феодосією Семенівною виростили чудових дітей. Доньки Ольга, Валентина і Людмила не забувають тата. Найціннішим своїм здобутком ветеран вважає велику родину. Радіє, що його рід продовжуватимуть онуки та правнуки.

— Дуже пишаюся своїм татом, — говорить Валентина Флорівна. — Він сам усе життя пропрацював і нас навчив цього. Саме звитяжна праця та любов до родини тримають тата на цьому світі.

Погода

Веселим олівцем

Брати наші менші

Брати08122017

 

Хазяїн кудись поїхав — і так довго його немає...

Фото Сергія ЛИПКА.

Лінки