У колі рідних і друзів свій 80­-річний ювілей відзначив заслужений працівник сільського господарства України Владислав Цезарович Туранський. Зі святом добре відому та шановану на Житомирщині людину привітали багато людей. І це не дивно, адже Владислав Цезарович усе життя віддав рідній Ружинщині. Про важкий і насичений життєвий шлях ювіляра можна написати не одну книгу. Свого часу він відслужив у лавах Радянської армії. Після закінчення Сквирського сільськогосподарського технікуму, Київського інституту народного господарства, вищої партійної школи працював на керівних посадах. За 50 років трудової діяльності немало зробив, щоб його підлеглі завжди відчували турботу до себе. Так, Владислав Цезарович мав владу та вміло нею користувався.

— Так уже повелося, що в житті спочатку людина працює на своє ім’я, а потім ім’я розпочинає працювати на неї, — ділиться думками Владислав Цезарович. — Сперечатися з народною мудрістю — справа марна. Але бувають випадки, коли ім’я, яким нарекли батьки, з самого дитинства начебто тисне на тебе. І ти вже собі не належиш. Ім’я йде попереду тебе. Тому мені лише залишалося докладати зусиль, щоб бути гідним свого імені.

Ще й нині про Владислава Цезаровича говорять, що він завжди був «керівником від Бога». Якби було навпаки, то у 1999 році не приїхала б до нього із села Рогачова ціла делегація із проханням очолити сільськогосподарське підприємство.

На той час Владислав Цезарович був уже на пенсії. Але завжди пам’ятав, де «зарито його пуповину», село, звідки тато пішов на фронт і загинув у 1944 році. Тому як він — син Цезаря, міг відмовити односельцям відродити на той час колгосп ім. Богдана Хмельницького? Підтримала рішення чоловіка й дружина Євгенія Михайлівна.

– Коли очолив сільськогосподарське підприємство, статистика була дуже сумна: 97 голів свиней, 120 корів, понад 200 телят, 1100 гектарів невиораних земель, один справний трактор, великі борги — і не лише з виплати заробітної плати робітникам, — згадує Владислав Цезарович. — Звичайно, сам би не впорався. На сході села всі підтримали три мої вимоги — нікому не пити на роботі, не красти, ставитися до праці, як удома. Вдячний всім, хто мені допоміг нині дочірнє підприємство «Рогачівське» зробити прибутковим, газифікувати рідне село, побудувати дороги.

Насамперед, треба турбуватися про людей, — розповідає Владислав Цезарович. — Вони ж добро ніколи не забувають. Тому жодного разу мене не підвели. Сил додають люблячі дружина, діти, онуки та люди, яким допоміг, із якими працював. Щиро вірю у те, що обов’язково настане час, коли селу віддадуть належне.

Погода

Веселим олівцем

Кар02112018

— Ти куди? А як же кохання з першого погляду?— Взагалі-то я погано бачу…

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Брати наші менші

Брати0611

У черзі за молочком.

Фотоусмішка Валентини ПАРХОМЧУК. с. Фасова Хорошівського району.

Лінки