Наталію Михайлівну Суходольську в Житомирі знає багато хто, особливо в середовищі людей, яким у похилому віці потрібні допомога, захист і радість спілкування. Про її участь у житті саме цієї категорії житомирян свідчить грамота президії обласного комітету ЖОО профспілки працівників охорони здоров’я України «за гуманізм і милосердя, багаторічну сумлінну працю, відданість справі, високий рівень професіоналізму та з нагоди 100­-річного ювілею Товариства Червоного Хреста України».

Впродовж 20 років, після переїзду з Києва, Наталія Михайлівна, за першою освітою — інженер­-технолог системи громадського харчування, за другою, після закінчення столичного медучилища, — медична сестра, віддала роботі патронажною сестрою Червоного Хреста в Житомирі й одночасно — доглядальницею-­компаньйонкою самотніх людей поважного віку. Жінка не просто працювала зі старенькими — вона жила їхніми турботами, болями, їхніми спогадами — часом єдиному й найдорожчому скарбу, що залишився в житті осиротілих на старість бабусь і дідусів.

І час від часу патронажна сестра приходила до редакції «Житомирщини», щоб розповісти про дивовижну біографію й великий трудовий шлях чергового свого підопічного. А інколи — й про проблему, яку ніяк не вдається вирішити для поліпшення умов його життя. Тоді ми друкували написаний нею гострий сигнал, і, як пізніше повідомляла Суходольська, справу вдавалося зрушити з місця. Та й сама Наталія Михайлівна намагалася зарадити в тій чи іншій ситуації. Співпрацювала з дільничними лікарями своїх підопічних, стукала в двері різноманітних інстанцій і добивалася, щоб глибока осінь життя тих, за кого вона відповідальна, зігрівала їх до останніх днів на цій землі.

Наталія Михайлівна є надзвичайно багатогранною особистістю. Іще в Києві вона протягом двох десятиліть була депутатом Радянської районної ради міста. У Житомирі її знають як великого книголюба, а ще — дослідницю. Чимало годин вона провела в Житомирському державному архіві, вивчаючи історію Червоного Хреста на Волині аж до сьогодення. Наталію Михайлівну захоплює художнє мистецтво, тож не пропускає жодної виставки живопису. Вона двічі ставала лауреатом обласної вікторини «Наші земляки» і, як зізнається сама, — усе життя вчилася. Дуже пишається, що непогано освоїла «комп’ютерну грамоту», «а це, — жартує жінка, — не те, що пироги пекти». Хоча і пироги, і торти, які пече пані Наталія, це щось неперевершене!

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Лінки