Керівник ПОСП «Великояблунецьке» Іван Боровець із онуком Іванком.
Керівник ПОСП «Великояблунецьке» Іван Боровець із онуком Іванком.

Свого часу в Ємільчинському районі було 37 досить сильних колективних господарств. Сьогодні, крім чотирьох великих агрофірм, «на плаву» залишилися шість. Одне з них — ПОСП «Великояблунецьке». Його керівник — заслужений працівник сільського господарства України Іван Боровець майже чотири десятиріччя свого життя віддав цим землям у поліській глибинці. Спочатку працював колгоспним агрономом, а останні двадцять років тримає кермо в своїх руках.

800 гектарів орної землі, на яких вирощують у Великому Яблунці кормові й зернові культури, — усе, що вигідно для господарства, 230 голів великої рогатої худоби, 120 із яких — дійне стадо, — вимагають, щоб до них докладали рук. А саме це — чи не найбільший клопіт керівника.

— Сьогодні найгостріша проблема в нас — із трудовими кадрами, — розповідає він. — Професіонали, працьовиті, сумлінні повиїжджали на заробітки по всіх світах, у селі ж залишилися здебільшого ті, хто працює лише «з­під палки». Здавалось би, чого ж іще треба? Сумлінній доярці, яка хоче працювати, я плачу 7 тисяч гривень на місяць, але ж не хочуть! Краще їдуть в Обухів, на сміттєпереробний завод, працюють нелегально по 12 годин на добу. Там вони зайняті два тижні, потім два тижні вдома, зате мають 12 тисяч гривень зарплати.

— А в господарстві цього не матимеш? — запитую.

— Чому ж? Я пояснюю: роби стільки ж тут, удома, то заробиш ті ж гроші, тебе тут людиною вважатимуть, працюватимеш за трудовою угодою, матимеш соціальний захист. Ні, не хочуть. Доводиться упрошувати, ледь не благати. Я ж плачу, допомагаю і в горі, і в радості — нічого не діє. Люди в нас дуже до подачок звикли...
Мої сини Олексій і Микола — агроном і бригадир тракторної бригади. То як треба, особливо в пору заготівлі кормів, сідають на трактор — і роблять усе. Бо механізаторів геть немає.

Гіркі міркування Іван Боровець завершує таким же гірким висновком:

— А хіба не зрозуміло, чому так сталося? У нас же держава живе на закордонні подачки. Нерозумна політика в галузі сільського господарства призвела до того, що замість допомоги сільгоспвиробникам, як це робиться у всьому світі, замість розвитку економіки аграрного сектора ми чекаємо чергових траншів на проїдання.

Щоб не бути голослівним, Іван Іванович робить невеликі розрахунки.

— Пам’ятаєте, — каже він, — як у нас насміхалися над «застійними» часами? Так при отому «застої» 1 літр молока коштував 20 копійок, а 1 літр пального — 3 копійки. Сьогодні ж 1 тонна жита коштує 3,5 тисячі гривень, а 1 тонна пального — 20 тисяч гривень. Якби співвідношення вартості зерна і пального було хоча б 3:1, то можна було б хоч якось зводити кінці з кінцями. А як виживати хліборобам при тому, що є?

Як насмішку над селянами сприймає керівник господарства обіцяну фінансову підтримку тваринницької галузі.

— Держава дає дотацію — 1,5 тисячі гривень на корову — по 750 гривень на півріччя, — говорить він. — Але сьогодні на календарі вже травень, а де ті гроші? Корова ж, щоб давати молоко, хоче їсти сьогодні, зараз! Обіцянкою­цяцянкою вона сита не буде.

Механік Валерій Островський і водій Микола Харченко готують нову ´рунтообробну техніку до сівби.
Механік Валерій Островський і водій Микола Харченко готують нову ´рунтообробну техніку до сівби.

Що не кажіть, терплячий у нас народ, а особливо — селяни. Навіть за отаких кабальних умов ПОСП «Великояблунецьке» минулого року виробило валового продукту на 2 мільйони гривень, отримало 650 тисяч гривень чистого прибутку і сплатило 950 тисяч гривень податків. Ще близько 100 тисяч гривень вклало сільгосппідприємство в соціальний розвиток села.

— Школа, ФАПи, сільрада — до кого ж вони звертатимуться за допомогою? — міркує Боровець. — Звичайно, до мене. А дороги — то вже взагалі на моїй совісті. І розчистити, і підсипати — все коштами й силами господарства. Хто звертається, тому й допомагаємо. Хоч доводиться рахувати кожну копієчку й думати, щоб не було лише гірше. За молоко, яке ми здаємо на Рихальський завод сухого молока, за 1 літр нам із листопада по 15 квітня платили 7,90 гривні. А на літо ж буде зменшення. От і думай, як викрутитись, коли літр солярки — вже 23 гривні.

Отак про що б не заходила мова, керівник господарства змушений був повертатися до отого цінового «гноблення». Воно й зрозуміло: надворі — весна, посівна в розпалі, хочеться сподіватися на краще. І це — єдине, що залишається Іванові Боровцю.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Погода

Веселим олівцем

Кар10072018

— Я їм тільки ту ковбасу, яку їсть мій кіт.— А може в те ковбасне місиво мишей добавляють?

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Фотоетюд

Лінки