Село Ягнятин Ружинського району потопає у квітах. Мешканці, з якими довелося поспілкуватися, кажуть, що в селі створено загалом комфортні умови для проживання. Є школа, дитячий садочок, невеличка медична установа, будинок культури, магазини. Вода подається централізовано. Про туалети «на вулиці» багато мешканців уже забули, мають їх у своїх оселях. Але не все ще влаштовує сільського голову Володимира Тимошенка, котрий шостий рік поспіль очолює громаду.

— Нині на території сільської ради проживають 1005 людей, — говорить Володимир Тимошенко. — Шість років тому було 1150 мешканців. На жаль, демографічна ситуація погіршується. Якщо в школі тоді навчалися 129 учнів, то в цьому році за парти сіли менше сотні дівчаток і хлопчиків. Обнадіює, що у дитячому садочку кількість дітей збільшилася.

Володимир Анатолійович розповів: сільська рада багато працює над тим, щоб їхній дошкільний навчальний заклад був кращим. З початку цього року замінили 35 вікон на металопластикові. Приміщення дитячого садочка в опалювальний сезон обігріваються за допомогою котлів на твердому паливі. Народний депутат України Олександр Ревега на будівництво нового дитячого майданчика спрямував 90 тисяч гривень.

— Завдяки переходу установ на твердопаливні котли у нас з’явилася можливість працевлаштувати декількох людей, — розповідає Володимир Анатолійович. — Цих працівників навіть після закінчення опалювального сезону не звільняємо, а залучаємо для благоустрою села. Заощаджуючи значні кошти громади, своїми силами заготовляємо дрова, утримуємо один із найбільших у районі водогонів, що був уведений в експлуатацію у 1976 році. Він потребує постійного догляду. Загалом же у нас є сім свердловин, чотири з яких ще законсервовані, а інші завдяки європейській фінансові підтримці капітально відремонтували.

Разом із цим, громаду непокоїть якість води. Селяни припускають, що ряд агрофірм вносять дуже багато «хімії» у ´рунт. Це припущення вже підтверджене відповідними офіційними документами.

— Йдеться про великий вміст нітратів, — пояснює сільський голова. — Тому на харчування дітей у школі та дитячому садочку підвозимо воду. Поки не знаємо, як із цим боротися. Система очищення — багатовартісна, бюджет сільської ради її «не потягне».

Опікується громада й благоустроєм населеного пункту. Впорядкували належним чином кладовище, намагаються підтримувати й дороги. Від Ружина до Ягнятина відремонтували частину проїжджої частини. Але 40 тонн асфальту, який ягнятинці укладали власними силами, не вистачило для того, щоб «підлатати» проїжджу частину із сусідніх сіл. Роботи планують завершувати за кошти громади.

Багато у Володимира Анатолійовича й планів на майбутнє. Він сподівається, що зрештою в Ягнятині відновлять господарство, яке колись було одним із найбільших у районі.

Свого часу працівники сільської ради на всі приміщення сільськогосподарського виробництва колишнього господарства (комори, ферми, тракторні бригади, свинарники, телятники, автопарк), поки тривав «дерибан», замовили всю технічну документацію, що була виготовлена. Кажуть, Ягнятин виявився мало не єдиним селом в Україні, де всі селяни отримали вартість майнових сертифікатів «живими» коштами. Люди, котрі виявили бажання викупити ці будівлі, отримали свідоцтво на право власності. Нині багато споруд активно відбудовуються: десь дах ремонтують, десь асфальт кладуть, десь стіни штукатурять. Таким чином були відремонтовані млин, якому понад 200 років, та територія автопарку. Зараз на дев’яти майданчиках працюють будівельники. До речі, на території Ягнятинської сільської ради не демонтовано жодних трансформатора чи електроопори, не зрізано жодного метра кабелю. Отже, коли людина викупила будівлю, відремонтувала її, то вже завтра може розпочинати виробництво. А це — прибуток, додаткові робочі місця.

У Ягнятині люди загалом утримують 350 голів дійного стада, стільки ж молодняка, близько 500 голів свиней. Село повністю забезпечено автомобільною та тракторною технікою. Якщо колись у колгоспі було 60 тракторів, то нині в приватній власності знаходяться 71 трактор, 19 автомобілів, два комбайни, один бульдозер.

— Люди у нас — хазяйновиті, тому свого часу не дали все зруйнувати, — вважає Володимир Анатолійович. — Викупили, відремонтували, використовують у господарстві. У селян присутній фермерський дух. 70 чоловік одноосібно виявили бажання обробляти землю.

Всі 15 мешканців села, котрі брали участь в антитерористичній операції, отримали земельні ділянки.

— Слава Богу, всі вони повернулися додому живими, — зазначає Володимир Анатолійович. — Сільська рада взяла на себе відпрацювання всіх документів. Провели серед бійців АТО жеребкування. Заяви зареєстрували в Держгеокадастрі. Але далі справа не рушила з місця. Тимчасовий мораторій. Що мені цим людям говорити? Взяв відповідальність на себе. Винайняв фахівців, вивелив у натурі та надали можливість захисникам України користуватися землею, заробляти гроші. Так, перевищив повноваження. Але совість перед цими людьми — чиста.

Створення об’єднаних територіальних громад Володимир Тимошенко вважає одним із важливих питань. Але до його вирішення треба підходити з розумом. Нині люди зневірилися, стали більш жорсткими. Забули у Ягнятині про весілля на все село. Якщо ж створять ОТГ із 40 населених пунктів, то завтра самотній людині не буде кому допомогти ту ж шиферину на дах покласти, води принести, відвезти у лікарню...

— Бачимо, як руйнуються села, — каже Володимир Анатолійович. — Якщо останнього господаря з села заберемо, то завтра все позаростає бур’яном. Як це сталося з селом Чеховою, що на межі з Київською областю. Свого часу там мешкали понад тисячу людей. Нині той населений пункт нагадує чорнобильську зону. Зваживши все, порадившись із сільськими головами, ми запропонували об’єднати вісім сіл із центром у Верхівні. Але сільська рада Верхівні не дала погодження. Тепер нехай куди хочуть, туди нас і приєднують. Але — одна умова: щоб завтра людям було краще.

Володимиру Анатолійовичу є з чим порівнювати. Його син із невісткою та онучкою вже понад десять років живуть у Данії, де є свої так звані ОТГ.

— На запрошення дітей нещодавно побував у Данії, — розповідає Володимир Тимошенко. — Зустрічався й з тамтешніми керівниками комун (громад). Спілкувалися довго, адже цікавився питаннями благоустрою та економіки. Сказати відверто, був вражений чистотою, порядком, культурою. Коли запитав, скільки мешкає в комуні людей, відповіли, що 35 тисяч осіб. Голова комуни розповів, що перше об’єднання громад у Данії відбулося у 1976 році, друге — у 1989-му, а третє — у 2005 році.

За словами Володимира Тимошенка, в Данії збережено так звану хутірську систему. Кожний власник земельної ділянки організовує виробництво… До кожної маленької господи побудовано хороші дороги, проведено воду, каналізацію, електроенергію.

— Із сином катером поїхали на екскурсію на один із острівців, що знаходиться на відстані 32 кілометри, — згадує Володимир Тимошенко. — На острові мешкає одна родина — вихідці з України. Люди займаються випасом і доїнням кіз. Для розвитку сільськогосподарського виробництва держава знайшла можливість залучити кожний клаптик землі, подбавши й про те, щоб забезпечити цю родину всім необхідним. Зокрема, проклали по дну моря декілька труб (питна вода, водовідведення, електроенергія).

У комунах мешкають небайдужі громадяни, котрі дбають про свої населені пункти. Серед них є й вихідці з України. Що стосується побуту, то він там — на дуже високому рівні. Найвища заробітна плата — у лікарів, учителів, поліцейських, податківців. Збережені «королівські» традиції. Найважливішою посадою вважається не голова комуни, а… сажотрус. Він ходить у фраку (спецодяг), їздить на гарній машині, носить циліндр. Саме сажотрус вирішує, чи можна запалити котел. Ніхто на його рішення вплинути не має права.

Побував на одній із молочнотоварних ферм, на якій також виходець із України, котрий мешкає в Данії понад 30 років, один утримує 44 корови.

А як у Данії турбуються за кожний клаптик землі! Там немає чорноземів, як у нас. Це — країна білих пісків, білого ´рунту. Але на цих пісках вирощують урожаї, не гірші за наші. Яким чином? У Данії заборонили навіть транзит аміачної селітри через країну, заборонили застосовувати її сільськогосподарським підприємствам. Натомість чітко діє закон: якщо фермер має 10 гектарів землі, повинен тримати не менше двох корів або п’ятьох свиней. Для забезпечення полів органічними добривами. Загалом у Данії ревно ставляться до природних ресурсів і енергозбереження. Країна виробляє 95% електроенергії за рахунок вітру. Чому б не запозичити цей досвід нам?

— Ото і думаю, — каже сільський голова, — чому така країна, як наша, багата на природні ресурси, працьовитих людей, толкових спеціалістів живе гірше? Чому наші діти виїжджають за кордон? Чому ми не можемо створити в себе такі умови для життя, побудувати дороги? Якщо не будемо сидіти, склавши руки, то й у нас люди в селах житимуть не гірше, ніж у розвинених країнах Європи.

Коментарі   

#1 Алекс 21.11.2017, 18:55
Красиво розповідає так би робив... А не продавав село сам

Додати коментар

Захисний код
Оновити