Обласна медична нарада, перебігаючи тихо й мирно, наближалася до завершення. Ведучий перед тим, як поставити «останню крапку», звернувся до аудиторії:

— Може, в когось будуть запитання чи зауваження?

— Дозвольте мені, — пролунав раптом голос із середини зали.

З місця підвівся молодий чоловік і почав говорити. Враз спокійна атмосфера порушилася. Виступаючий повів мову про серйозні проблеми в сільській медицині, які на нараді чомусь замовчували.
Поцікавилася в сусіда особою «сміливця».

— Це — головний лікар Червоноармійської центральної районної лікарні Тарас Собко, — відповів він.

Мені захотілося познайомитися з цим «критиком», адже, буваючи за журналістськими завданнями на місцях, бачила: те, про що він вів мову, на жаль, справедливо. В багатьох селах охорона здоров’я ледь жевріла.
Через деякий час вирішила побувати в Червоноармійському (нині — Пулинському) районі, зустрілася з Т.Д.Собком. Він виявився неординарною й цікавою людиною. Говіркий, експресивний і дуже рухливий, він показував своє «господарство», розповідав про проблеми, як нерідко доводиться «стукати в усі двері», щоб хоча б трішки добитися зрушень. А невдовзі в «Житомирщині» з’явилася публікація про цього «порушника спокою».

Після цього довго не зустрічала Т.Д.Собка. А якось на сесії новообраної обласної ради почула знайомий голос: за трибуною стояв депутат Тарас Собко. І знову — особливий погляд на питання, що розглядалися, своя оцінка медичної реформи, котру готувалася приймати Верховна Рада. Тепер на сесіях він — серед найактивніших депутатів.

Зацікавило, як же складалася доля за ці роки нинішнього головного лікаря КУ «Центральна районна лікарня» Житомирської районної ради? І ось — нова зустріч. Лише розпочали бесіду, як до кабінету зайшли кілька чоловіків. Тарас Дмитрович їм дуже зрадів і представив:

— О.І.Гаврилюк, керівник архітектурно­планувальної майстерні КП «Житомирпроект» та спеціалісти. Згодилися допомагати лікарні.

Коли після коротенької розмови гості пішли, Тарас Дмитрович із задоволенням пояснив, що майстерня займатиметься утепленням приміщення закладу. Якщо роботи будуть включені до Державної програми енергозбереження, на що дуже розраховують, то одержать економію енергоресурсів, по суті, за державний кошт...

Собко — людина дій. У 2014 році Тарас Дмитрович, хірург за фахом і організатор охорони здоров’я, добровільно пішов служити в зону АТО. Знав: дуже бракує там медиків. Тож рік і дев’ять місяців працював начмедом мобільного військового госпіталю.

— Відверто кажучи, спочатку був уражений станом військової медицини катастроф, бракувало всього: кадрів, медикаментів, обладнання. А воїни наші чекали на допомогу, — пригадує з болем Собко. — У перші місяці все було покладено на плечі волонтерів, нашого щедрого, терплячого й доброго народу. Лише потім підключилася держава. Я пройшов у зоні АТО школу справжнього загартування.

Повернувшись до Пулинської центральної райлікарні, Т.Д.Собко дізнався: триває адміністративно­територіальна реформа. Їх заклад, утративши самостійність, увійде до Житомирського госпітального округу. Тож вирішив узяти участь у конкурсі на заміщення вакантної посади головного лікаря Житомирської центральної райлікарні. Депутати районної ради підтримали його кандидатуру. Обрали затим і заступником голови ради Житомирського госпітального округу.

Із 21 серпня ц. р., як очолив Тарас Дмитрович цей заклад, минуло всього — нічого. А вдалося зробити вже чимало.

— Лікарня має чудову матеріальну базу, обладнання — з міськими закладами можемо помірятися, а за постачанням медикаментів — ми ще й у кращому становищі, — похвалився Собко.

У лікарні організовано вже як окрему структуру травматологічне відділення, в якому через великий травматизм на шляхах — значна потреба. До гінекологічного відділення додалася й жіноча консультація, де «вестимуть» і майбутніх мам. Залучили до лікарні й знаних фахівців. Думають установити тут сучасну УЗД, буде й відеофіброгастроскоп.

— Отже, сміливо можемо надавати кваліфіковану допомогу не лише жителям району, а й обласного центру, — ділиться Собко. — Кадри є, умови — теж. Колектив у нас — доброзичливий, гарний мікроклімат. А ще дуже вдячні керівникам району, депутатському корпусу за постійну фінансову підтримку.

Згадуючи пройдений шлях у медицині, Тарас Дмитрович теплі слова адресує колегам, з якими звела доля, з особливою повагою говорить про А.О.Мельничука, завідуючого гнійним хірургічним відділенням Богунської міської лікарні:

— Анатолій Олександрович — надзвичайно талановитий хірург, чудова людина, мій наставник і учитель по життю.

Пригадуючи виступи депутата Собка на сесії обласної ради, зокрема, щодо медичної реформи, уточнила, що все ж бачить в ній позитивного та негативного.

— Добре, що планується організація фінансування не за кількістю лікарняних ліжок, а за обсягом послуг. Але, щоб реформа запрацювала, потрібне, насамперед, фінансове вливання. Держава не потягне його, необхідна страхова медицина. Зважте, що нині думають робити, — хвилюється Тарас Дмитрович, — створюється національна агенція, котра буде єдиним розпорядником, замовником і контролером послуг та коштів. Безумовно, з’явиться корупція.

Т.Д.Собко — обома руками за зміни в первинній ланці, в сільській медицині. Але вважає, що поки намагаються бігти попереду паровоза. Не телемедицина, а нормальні умови праці мають створити в амбулаторіях і ФАПах.

— Щоб пішов туди сімейний лікар, необхідні такі складові: обладнання, лабораторія, автомобіль. Плюс, безперечно, житло й пристойна зарплата. До того слід створити інфраструктуру в селах, щоб і діти лікарів могли розвиватися. Поки, на жаль, до цього ще, ой як далеко.

Заперечує Собко й проти, по суті, ліквідації районних лікарень у зв’язку зі створенням чотирьох госпітальних округів у області.

— Райлікарня — це ж місток між первинною й третинною медициною, — каже він. — Чи легко буде селянину діставатися до тієї головної лікарні округу, а тим більше — до обласного закладу? А до своєї районної якось дістанеться. Та й на «швидку допомогу» при нинішніх дорогах не дуже можна розраховувати. Отже, поки первинна медицина, сільська структура не стане міцно на ноги, не варто, думаю, ламати вже усталене. Адже прийнята реформа — то поки наміри.

Під час нашої розмови ще раз переконалася: медицина — то його життя. А він за натурою — лідер.

Додати коментар

Захисний код
Оновити