Житомирянин Дмитро Костерін задоволений своєю роботою. Професія барбера (чоловічого перукаря) в Україні лише набирає популярності. Салони ж для чоловіків (барбершопи) із повним переліком перукарських послуг декілька століть тому спочатку з’явилися у США та Великобританії. Так поступово сформувалася професія фахівця, котрий розуміє, як зробити зачіску модною, додати унікальності «рослинності на чоловічій голові та обличчі». Барбершопи — виключно чоловічі клуби. Не дивно, що працюють у них теж виключно чоловіки, які не лише знають все про зачіски та бороди, а й завжди готові поговорити з клієнтами «по душах». — Раніше заможні чоловіки не дозволяли собі з’являтися на публіці з неохайною зачіскою та неакуратними бородою і вусами, — розповідає Дмитро. — Борода та вуса цінувалися навіть більше за будь­які маніпуляції з волоссям, які при бажанні можна було сховати за модним капелюхом. Пишні бороди та вуса джентльменів минулих епох викликають захоплення: лиск і витонченість досягалися не за один візит до салону. — А що спонукало вас навчатися на перукаря в профтехучилищі, а не здобувати вищу освіту, — запитую у Дмитра. — У мене планів на майбутнє ніяких не було. Не міг собі дозволити навчатися у вузі за гроші. Ідея ж спрямувати мій потенціал саме у сферу послуг належить бабусі. Мама підтримала. Тому вступив до одного з житомирських міських професійно­технічних навчальних закладів. У групі серед майбутніх перукарів було лише троє хлопців. Усі ми після випуску змогли влаштуватися за спеціальністю. Зробити це було важко, бо довелося з дипломом, зі своїм перукарським приладдям обійти багато перукарень із надією на те, що візьмуть на роботу. — Яким був ваш перший досвід в якості перукаря? — Попервах виникали конфлікти. Клієнти скаржилися на те, що скроні — нерівні, перехід — неплавний, вистриг більше за потрібне тощо. Випадково дізнався про курси для перукарів. Знайшов гроші для того, щоб сплатити за підвищення кваліфікації. Деякий час пропрацював у салоні колишньої викладачки. Але морального задоволення від роботи не отримував. Вирішив навчитися робити зачіски й жінкам. Відчував, що працювати в салоні краси для мене ще зарано. Тому вирішив розпочати трудову кар’єру спочатку в якійсь «соціальній» перукарні. Із центру зайнятості мене направили працювати в перукарню, котра знаходилася всередині… м’ясного павільйону. Це був найцікавіший досвід у моєму житті, адже довелося працювати переважно з «жорсткими клієнтами», серед яких були не лише м’ясники, а й чоловіки напідпитку, безхатченки… Якось згадав зміст однієї журнальної статті. У ній мова йшла про один із голландських барбершопів. На фотографіях барбери були всі в татуюванні, пірсингу. Стрижуть вони виключно чоловіків у класичному стилі 40­50­их років минулого століття. Серед їхніх клієнтів — байкери, рокери. Мене це зацікавило, адже тоді перші барбершопи розпочали відкриватися лише у Києві. Нині у Житомирі їх є декілька. Отже, вдома, повернувшись із роботи, вмикав комп’ютер і завдяки Інтернету набував знань. Теоретичний матеріал відпрацьовував наступного дня на роботі на якомусь із клієнтів. Старався, як міг, адже чоловіки всидіти на одному місці понад 15­20 хвилин не можуть. Я ж спочатку робив зачіску максимум за одну годину. — На вас не скаржилися за такі експерименти? — Ні. Клієнти були задоволені. У «соціальній» перукарні пропрацював рік. Міг би й більше, але 1350 гривень заробітної платні не вистачало. Розрахувався, коли зрозумів, що можу досягти більшого. Мене знайшла керівник салону краси «Венеція». Пропрацював там лише шість місяців. Той заклад — один із кращих у Житомирі. Поставив умову: робити зачіски буду лише чоловікам. Мені подобається працювати з чоловічими формами голови та їхнім волоссям. Декілька місяців пропрацював у першому житомирському барбершопі. Згодом із товаришем вирішили, що знайдемо приміщення, крісла, дзеркала та розпочнемо працювати окремо. Так воно і сталося. Нині ж працюю один. Кімнату облаштував на свій смак. Затишно мені та клієнтам. Свою роботу рекламую в Інтернеті, адже йти до майстра, роботи якого ти не бачив, не варто. Моїми клієнтами є люди різного віку. Багато молоді, спортсменів. Тому є спільні теми для обговорення: фільми, плани на літо, спорт… Дуже дорожу клієнтами. — Ваша мрія здійснилася. Але ж удосконаленню немає меж. Що плануєте робити у подальшому? — Ніколи не відмовляюся від участі у семінарах. Наприклад, нещодавно у Києві вивчав секрети одного італійського барбера. Його зачіски не сподобалися, але він є справжнім майстром гоління. Також брав участь у всеукраїнських змаганнях Open Barber’s Cup, що відбуваються в Харкові один раз на шість місяців. Це зовсім не звичайні перукарські змагання. Вони спрямовані на популяризацію сучасної чоловічої зачіски та розраховані на майстрів, які впевнені, що їх сервіс — кращий. За перемогу учасники конкурсу змагаються у трьох номінаціях: Speed fade (стрижка з Фейд і вихід на бритву); Glad Head/Shaving (гоління голови та обличчя); Pompadour (укладання). Важко передати словами, який великий досвід набувають майстри на цих змаганнях. Відчуваю, що після «битви барберів» працюю краще. У майбутньому мрію заснувати у Житомирі академію та навчати стригти, адже попит на стильні зачіски ніколи не зникне.

Додати коментар

Захисний код
Оновити