Минулого листопада виповнилося 125 років з моменту останньої кари через відрубування голови в Данії, і в зв’язку з цим від читача надійшло моторошне запитання: чи вмирає людина миттєво, коли їй відрубують голову? «Я просто одного разу чула, що мозок вмирає від втрати крові лише через кілька хвилин після відрубування голови, тобто люди, страчені, наприклад, на гільйотині, в принципі могли «бачити» і «чути» навколишнє оточення, хоча вже й були мертві. Чи правда це?»—запитує Анетт.

Думка про можливість побачити власне безголове тіло в кого завгодно викличе шок, і насправді це питання виникало ще кілька сотень років тому, коли в якості гуманного способу страти після Французької революції стали застосовувати гільйотину.

Відрубана голова почервоніла

Революція була справжньою кривавою лазнею, в ході якої з березня 1793 року по серпень 1794-­го відрубано 14 тисяч голів. І саме тоді вперше було порушене питання, що зацікавило нашу читачку, — це сталося у зв’язку зі стратою на гільйотині засудженої до смерті Шарлотти Корде, жінки, яка вбила лідера революціонерів Жана-­Поля Марата.

Після страти пішли чутки, що коли один з революціонерів дістав її відрубану голову з кошика і відважив їй ляпас, то обличчя скривилося від гніву. Були й такі, хто стверджував, що бачили, як вона почервоніла від образи. Але чи могло таке статися насправді?

Мозок може трохи прожити

«Почервоніти вона в жодному разі не могла, оскільки для цього потрібен кров’яний тиск»,—каже професор зоофізіологіі Тобіас Ванг із Орхуського університету, де він, серед іншого, вивчає кровообіг та обмін речовин. Проте він не може рішуче виключити, що після відрубування голови вона ще деякий час була у свідомості. «Справа в тому, що маса нашого мозку становить лише 2% від усього тіла, тоді як енергії він споживає близько 20%. У самого мозку немає запасу глікогену (енергетичного депо—прим. Videnskab), тому як тільки кровопостачання припиняється, він тут же виявляється в руках Господа, якщо можна так висловитися».

Іншими словами, питання полягає в тому, на який час мозку вистачає енергії, і професор не був би здивований, якби її вистачило, принаймні, на пару секунд. Якщо звернутися до його вотчини—зоології, то існує як мінімум один вид тварин, про яких відомо, що їх голова може продовжувати жити без тіла: це рептилії.

Відрубані голови черепах можуть жити ще кілька днів

На YouTube, наприклад, можна знайти страхітливі відео, де голови змій без тіла швидко клацають пащами, готові впитися в жертву своїми довгими отруйними зубами. Це можливо тому, що у плазунів дуже повільний обмін речовин, тож якщо голова не пошкоджена, то їх мозок може продовжувати жити.

«Черепахи особливо виділяються»,—каже Тобіас Ванг і розповідає про колегу, який повинен був використовувати мізки черепах для експериментів і поклав відрубані голови в холодильник, припускаючи, що вони, звичайно ж, помруть там. «Але вони жили ще два­три дні»,—розповідає Тобіас Ванг і додає, що це, так само, як і питання щодо гільйотини, породжує етичну дилему. «З точки зору етики поводження з тваринами те, що голови черепах не вмирають відразу після того, як їх відокремили від тіла, може бути проблемою». «Коли нам потрібен мозок черепахи, і при цьому він не повинен містити ніяких анестетиків, ми опускаємо голову в рідкий азот, і тоді вона вмирає миттєво»,—пояснює вчений.

Лавуазьє підморгнув з кошика

Повертаючись до нас, людей, Тобіас Ванг розповів відому історію про великого хіміка Антуана Лавуазьє, якого стратили на гільйотині 8 травня 1794 року. «Будучи одним з найвидатніших учених в історії, він попросив свого доброго друга, математика Лагранжа, порахувати, скільки разів він підморгне після того, як його голова буде відрубана». Таким чином Лавуазьє збирався внести свій останній внесок у науку, спробувавши допомогти дати відповідь на питання, чи залишається людина у свідомості після відрубування голови. Він збирався моргати один раз в секунду, і, за деякими розповідями, моргнув 10 разів, а за іншими—30 разів, але все це, як каже Тобіас Ванг, на жаль, — все­таки міф.

За словами історика науки Вільяма Дженсена з університету Цинцинатті у США, підморгування не згадується в жодній з визнаних біографій Лавуазьє, в яких, однак, написано, що Лагранж був присутній при страті, але знаходився в кутку площі—занадто далеко, щоб виконати свою частину експерименту.

Відрубана голова дивилася на лікаря

Гільйотина була введена як символ нового, гуманістичного порядку в суспільстві. Тому чутки про Шарлотту Корде та інших були зовсім недоречні й породили жваві наукові дебати серед лікарів Франції, Англії та Німеччини. На питання так і не дали задовільної відповіді, й воно піднімалося знову і знову аж до 1905 року, коли був проведений один з найбільш переконливих експериментів з людськими головами.  Описав цей експеримент французький доктор Борьyo, який провів його з головою засудженого до смерті Анрі Лангілья.

Як описує Борьyo, відразу після гільйотинування він зазначив, що губи й очі Лангілья спазматично рухалися протягом 5 — 6 секунд, після чого рух припинився. А коли доктор Борьyo через пару секунд голосно крикнув «Лангілья!», то очі розкрилися, зіниці сфокусувалися і пильно подивилися на лікаря, немов той розбудив людину від сну. «Я бачив без сумніву живі очі, які дивилися на мене»,—пише Борьyo. Після цього повіки опустилися, але лікарю знову вдалося розбудити голову засудженого, вигукнувши його ім’я, і лише при третій спробі нічого не сталося.

Не хвилини, але секунди

Ця розповідь не є науковим звітом у сучасному розумінні, й Тобіас Ванг сумнівається, що людина дійсно може перебувати в свідомості так довго. «Я вважаю, що пара секунд—це дійсно можливо»,—каже він, і розповідає, що можуть залишатися рефлекси і скорочення м’язів, але сам мозок страждає від колосальної втрати крові та впадає в кому, так що людина швидко втрачає свідомість.

Цю оцінку підтримує перевірене на практиці правило, відоме кардіологам, яке свідчить, що при зупинці серця мозок залишається в свідомості до чотирьох секунд, якщо людина стоїть, до восьми секунд, якщо вона сидить, до 12 секунд при положенні лежачи.

У результаті ми так і не з’ясували толком, чи може голова зберігати свідомість після відрубування від тіла: хвилини, звичайно, виключені, а ось версія про секунди не виглядає неймовірною. І якщо ви порахуєте: раз, два, три—ви легко переконаєтеся, що цього достатньо, щоб усвідомити, що вас оточує, а, значить, такий спосіб страти ніякого відношення до гуманності не має.

Гільйотина стала символом нового, гуманного суспільства

Французька гільйотина мала велике символічне значення в новій республіці після революції, де вона була введена як новий, гуманний спосіб приведення у виконання смертного вироку. За словами датського історика Інги Флото, яка написала книгу «Історія смертної кари в культурі» (2001), гільйотина стала інструментом, який показував, «як гуманне ставлення нового режиму до смертної кари контрастує з варварством колишнього режиму». Не випадково гільйотина постає як грізний механізм з ясною і простою геометрією, від якої так і віє раціональністю та ефективністю.

Гільйотина отримала свою назву на честь лікаря Жозефа Гильотена, який після Французької революції став відомий і шанувався за те, що запропонував реформувати систему покарань, зробивши закон рівним для всіх, а злочинців карати однаково незалежно від їх статусу.

Крім того, Гильотен стверджував, що страта повинна проводитися гуманним шляхом, щоб жертва відчувала мінімальний біль, на відміну від жорстокої практики тих часів, коли катові з сокирою або мечем часто доводилося наносити кілька ударів, перш ніж йому вдавалося відокремити голову від тіла.

Коли в 1791 році національні збори Франції після довгих дебатів про те, чи не скасувати страту зовсім, замість цього вирішили, що «смертна кара повинна обмежуватися простим позбавленням життя без будь­яких тортур засудженого», на озброєння було взято ідеї Гильотена. Це призвело до того, що більш ранні форми інструментів з «падаючими лезами» були вдосконалені до гільйотини, яка таким чином стала знаменним символом нового громадського порядку.

Гільйотину скасували в 1981 році

Гільйотина залишалася єдиним інструментом страти у Франції аж до скасування смертної кари у 1981 році (!). Публічні страти у Франції скасували в 1939 році.

Останні кари у Данії

У 1882 році працівник однієї з ферм на острові Лолланн Андерс Нільсен Шеллендер був засуджений до смерті за вбивство. 22 листопада 1882 року єдиний кат в країні Йенс Сейструп змахнув сокирою.  Страта викликала великий резонанс у пресі—особливо через те, що Сейструпу довелося вдарити сокирою декілька разів, перш ніж голова відокремилася від тіла.  Андерс Шеллендер став останнім, хто був публічно страчений у Данії.

Наступна страта пройшла за закритими дверима в’язниці Хорсенс. Смертна кара в Данії була скасована у 1933 році.

Радянські вчені трансплантували голови собак

Якщо ви здатні винести ще трохи страхітливих і шокуючих наукових експериментів, подивіться відео, яке показує радянські експерименти, що моделюють зворотну ситуацію: у відрізаних головах собак підтримують життя за допомогою штучного кровопостачання. Відео було представлено британським біологом Дж. Б. С. Холдейном, який розповідав, що і сам провів кілька подібних експериментів.

Виникали сумніви, чи не було відео пропагандою, яка перебільшує досягнення радянських вчених. Однак те, що російські вчені були піонерами в галузі трансплантації органів і в тому числі пересаджували голови собак,—загальновизнаний факт. Ці досліди надихнули південноафриканського лікаря Крістіана Барнарда, який заслужив світову популярність, провівши першу в світі трансплантацію серця.

Расмус Краг ЯКОБСЕН
(Videnskab, Данія; за публікацією «ИноСМИ»).

Додати коментар

Захисний код
Оновити