Зокрема, й про те, що вінок супроводжував жінку все її життя. Найпростіший — заплітали дівчаткам. Уплетена калина означала прихід дівоцтва, а найпишніший вінок був у молодої. Традиційно його прикрашали барвінком та калиною, подекуди — й пір’ям. Заміжні жінки теж плели вінки, але їх не одягали, адже головним убором молодиці були очіпок, хустка чи кораблик. Свій вінок господиня плела з лікарських трав, що, зібрані купальської пори, мають неабияку силу. Його висушували і зберігали вдома, а при потребі (хворобі) використовували за призначенням. У вінок заміжньої жінки також додавали символи родючості: гілки плодових дерев з ягодами, гілки дуба, липи.

В Україні ніколи не робили вінків з маку та бузини. Перша — це квітка мертвих, а бузину вважали «нечистою» рослиною.

На Купала дівчата плели вінки з різноманітних квітів і трав, обов’язково вплітаючи гілки папороті, а ввечері пускали їх за водою. Ворожили, куди попливе: далеко — буде пара здалеку, приб’ється до берега — зі свого кутка, а якщо закрутить і потоне — втрата кохання, а то і смерть. Парубок, за попередньою домовленістю з дівчиною, виловлював віночок. Тоді відбувались заручини. Кульмінація їх проходила біля вогнища, коли дівчина вдягала на голову парубку свій вінок, а він їй — свою шапку і, взявшись за руки, вони тричі разом стрибали через святковий вогонь. За часів язичництва така пара вважалась одруженою і мала право «шукати папороть».

Жінки теж пускали вінки за водою, але ці віночки були зроблені з листя дерев і мали перегородки, в які вставляли свічку. Вінки «пливли до пращурів». Жінки таким чином наче підтримували зв’язок разом з душами померлих.

Інші цікавинки читайте у сторінці "Світ жінки".


 

Додати коментар

Захисний код
Оновити