Олександр Васильович Никончук в шкільному музеї.
Олександр Васильович Никончук в шкільному музеї.


Шкільними музеями сьогодні нікого не здивуєш. Як правило, це — краєзнавчі міні-скарбниці, де зібрані експонати про історію села, міста, їхніх людей, самої школи. Тут же часто — так звані народознавчі світлиці, в яких представлено старожитності певних населеного пункту, місцевості.

Є такі й у Листвинській загальноосвітній школі І-ІІІ ст. Овруцького району, проте її краєзнавчий музей — винятковий. Про нього знають у Києві, Львові та Москві. Його унікальності присвятили свої репортажі журналісти Бі-Бі-Сі й Швейцарського телебачення. Та, власне, й на Житомирщині про шкільний музей, невід’ємною складовою якого є унікальна систематизована колекція мінералів, добре відомо. А поважних гостей, які приїздять до Овруча, неодмінно запросять у Листвинську школу.

Заслужений вчитель України Олександр Васильович Никончук, безмежно закоханий у древлянський край, прийшов у Листвин учителювати в 1972-му. Колеги-педагоги щиро підтримували молодого географа в пошуково-дослідницькій роботі. За два десятиріччя назбиралося стільки матеріалів з історії чотирьох навколишніх сіл, із давньоруських і до наших часів, що в 1991-му створили повноцінний музей, який постійно поповнювався експонатами, адже Овруцько-Словечанський кряж — це невичерпна скарбниця природних багатств, що розкриває свої таємниці допитливим дослідникам. Точніше — сьогоднішнім юним нащадкам відомого мінералога П.А.Тутковського, котрий віддав багато сил вивченню цього унікального району.

— Наш музей, — говорить Олександр Васильович, — ми задумували й він є своєрідним навчальним класом, де діти навчаються, виховуються, де вони, поповнюючи його своїми пошуками, знахідками і відкриттями, стають патріотами.

На одному зі стендів — детальна карта Листвина, зроблена власними руками дітей. Кожен зі школярів знайде на ній свою хату. Поруч — документи з прізвищами жителів села ще з далеких 1700-их — 1800-их років. А ще — артефакти, знайдені під час розкопок: дірхем ІХ — Х ст., празький гріш 1395 року, пірофілітова пластинка з вирізьбленим на ній образом людини, яку один із підлітків знайшов на своєму городі, копаючи картоплю.

— А ось, — продовжує Олександр Васильович, — шматочок кременя-пектену крейдового періоду, що відноситься до мезозойської ери. На ньому зберігся відбиток молюска, який жив 70 мільйонів років тому. А знайшов цей камінь у лісі також школяр — помітив, не пропустив і приніс до музею.

На стендових столах можна побачити яшму, пірофіліт, кварцит, кварцовий порфір, морські корали крейдового періоду — все це теж знайдено школярами. І це зовсім не дивно, адже вивчення географії в школі поставлено на краєзнавчу основу. Підлітки під керівництвом учителя не лише займаються цікавою справою для себе, а й, як розповідає Олександр Никончук, виконують завдання «Західкварцсамоцвітів». Недаремно ж у всеукраїнських змаганнях юні листвинські топографи перемогли й київських ровесників.

— Це тому, — пригадує Олександр Васильович, — що я зі своїми вихованцями місяць сидів у лісі, вони надзвичайно захоплені цією справою.

Шкільна «Бабусина світлиця».
Шкільна «Бабусина світлиця».

— Дитячі душі, — продовжує педагог, — теж страждають, відчуваючи безлад і труднощі у державі. І їм треба дати якийсь позитив, із самого малку виховати в них почуття своєї потрібності і, якщо хочете, — унікальності. Говоримо про патріотизм — так ось же він, патріотизм десятирічного, п’ятнадцятирічного підлітка: у той час, як довкола триває справжнє знущання над землею через безконтрольне добування бурштину, дитина побачила отой унікальний камінчик і не відкинула його ногою, не втоптала у землю, а принесла до музею. Оця небайдужість і є найкращим паростком патріотизму в умовах страшенної несправедливості суспільства.

Вчителеві боляче таке говорити, але він змушений. Бо йому болить душа за те, що найбільше наше багатство — земля — пішла, як-то мовиться, по руках, причому, нечистих.
— Ви ж дивіться, що робиться, — каже Олександр Никончук. — Лікарі, вчителі не мають права на земельні паї, а нероби, п’яниці, хтозна-звідки приїжджі зайди отримують їх запросто. Таке враження, що зроблено це навмисне, адже тільки-но піде земля з молотка, то у маргіналів її буде скупити набагато легше...

Учениці 7-го класу Леся Рудницька і Наталя Хілевич демонструють старовинні рушники.
Учениці 7-го класу Леся Рудницька і Наталя Хілевич демонструють старовинні рушники.

Гіркота душевна не зробила Олександра Васильовича песимістом. Він, патріот рідного краю, виховує такими ж юних листвинців.

Директор школи Олена Петрівна Никончук розповідає, що Листвинська загальноосвітня є опорною в районі з національно-патріотичного виховання через народознавство і краєзнавчі засади.

— І в цьому, — зазначає директор, — значна заслуга Олександра Васильовича. Ми всі — його учні. Є краєзнавство на чужих працях, а ми його розвиваємо на своїх.

У цьому і старше покоління вчителів, зокрема, Лідія Іванівна Невмержицька, і сьогоднішнє, зокрема, вчителька української мови та літератури Аліна Володимирівна Лагода, — завжди були однодумцями. Ми всі разом виховуємо дітей патріотами, як би не було складно, бо це — наш обов’язок і — поклик наших сердець.


Фото автора.

Додати коментар

Захисний код
Оновити

Погода

Веселим олівцем

Кар22082017

На поле — кожен на своє.

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Лінки