Житомирському фольклорному ансамблю національного обряду «Родослав» цими днями виповнюється 31 рік. Весь цей час усі свої концерти — в містах і селах нашої області, в сусідніх областях та й за кордоном він розпочинав своєю піснею-візитівкою:
Роде наш красний.
Роде наш прекрасний.
Не цураймося, признаваймося,
Бо багато нас є!
А потім різними концертними номерами розвивав думку, що нема цвіту серед світу кращого, ніж батько й мати, сестри і брати та рідна земля.
Свої фольклорні ансамблі в Україні має кожна область, в багатьох їх є кілька.
— Але фольклорний ансамбль національного обряду в нашій державі тільки один — це «Родослав,» — розповідав ще недавно художній керівник, народний артист України Рафаїл Малиновський.
Справді, колектив намагався показати на сцені пісенне багатство та розмаїття поліських обрядів. Для цього потрібні висококласна режисура, музична обробка і майстерне виконання. І колектив з усім цим справлявся.
Захоплені оплески глядачів завжди викликали фрагменти весільного обряду, записані в Народицькому районі (в нашій області він найбільше постраждав від аварії на Чорнобильській АЕС). Чому фрагменти? Щоби показати весь обряд, потрібно години три — концертного часу на це все не вистачить...
У репертуарі колективу є й поліські обжинки, купальське дійство, різдвяні пісні різних районів. Керівники та артисти «Родославу» їздили по всіх районах області й збирали там місцеві народні пісні, опрацьовували їх і показували на своїх концертах.
Так, в одному з віддалених сіл Ємільчинського району знайшли рекрутську пісню «Калина-малина» — слухачі сприймають її на «ура!». Активістам ансамблю хотілося б тільки ще попрацювати з архівами та істориками, щоби дізнатися, коли і які рекрути побували в тому селі.
Улюблену багатьма народну пісню «Дунаю, Дунаю», котру нині виконують і в Закарпатті, і навіть Кубанський народний хор, «Родослав» підхопив у поліському варіанті — в Любарському районі. Невже у сиву давнину тамтешні жителі прийшли туди саме з Дунаю?
А поліську народну пісню «Дозволь мені, мати, криницю копати» в Овруцькому районі віднайшов наш відомий земляк, професор філології Микола Никончук. «Родослав» виконує її з овруцьким діалектом.
У далекій поліській глибинці вдалося віднайти ще язичницьку пісню «Ще й сонечко не заходило». Науковці твердять, що їй більше тисячі років. Після фахової обробки її гарно виконує молода співачка, а слухачі її сприймають стоячи...
— Тож єднаймося, роде, щоб жилося нам добре! — саме цими словами, дуже актуальними в наш воєнний час, і завершив «Родослав» свою творчу діяльність, — точніше, йому допомогли її завершити.
Як і завжди в липні весь творчий колектив пішов у щорічну відпустку. А на початку серпня артистам запропонували написати заяви на відпустку без збереження зарплати ще майже на два місяці. Нікого не цікавило, за який кошт ці люди мають жити. У часи війни культура, ідеологія дуже потрібні, щоби підтримувати силу народу, патріотичний дух. Та з цим чомусь не рахувалися...
Більше того: колектив довідався, що в липні на черговій сесії обласної ради розглянули питання про реорганізацію «Родославу» шляхом його приєднання до обласної філармонії. Все це вирішувалося без обговорення з колективом, без жодних консультацій.
«Родослав» згоден був приєднатися до будь-якого комунального мистецького закладу (їх у Житомирі — багато), тільки не до філармонії. Чому? Кілька років тому «Родослав» уже працював у філармонії, тож артисти добре знають, що місця для репетицій для них там нема. Нема і бомбосховища, що дуже важливо в часи війни. А в тому приміщенні, де «Родослав» працював останнім часом, бомбосховище було. Та й і з коштами виникли непорозуміння: артистам «Родославу» говорили, що вони не отримують зарплати, бо за колективом рахуються великі борги за комунальні послуги. А артистів інших колективів, що діють при філармонії (ансамбль «Льонок», «Древляни» та інші) запевняли, що їм понизили ставки (і так майже мінімальні), бо потрібно щось платити і «Родославу». Через це дехто з колег з інших ансамблів став дивитися на «Родослав» скоса. Звісно «Родослав» це обурило і люди почали писати заяви та листи з проханням переглянути рішення про приєднання їх до філармонії в усі обласні інстанції. На жаль, чиновники тих прохань не почули.
— Ви ще й скарги пишете?! — кричали на артистів «Родославу» керівники філармонії. — За це вас у тюрму посадимо! Всі почесні звання повідбираємо!
Не врахували тільки, що відбирати почесні звання, як і присвоювати їх — це прерогатива Президента України.
На такі варіанти «Родослав», — а це хор, оркестр, танцювальна група, всього 53 особи — не погоджувався. Люди там працювали знані та досвідчені.
Керівник Рафаїл Малиновський — народний артист України, керівник оркестру Володимир Недашківський — заслужений діяч мистецтв, Олександр Крутоус — заслужений працівник культури, солістки Валентина Смуляр та Любов Кондратюк — заслужені артистки України.
Після приєднання філармонія привласнила собі майно «Родославу» — музичні інструменти, сценічні костюми (зовсім нові, недавно отримані — їх зберігають у підвалі, де вони вкриваються вологою та цвіллю), а також кошти та назву колективу. Звісно, артисти із таким змиритися не змогли — більшість розрахувалися і/або перейшли в інші мистецькі комунальні колективи на півставки або ще шукають роботу. У філармонії зосталося лише кілька молоденьких дівчат, які тепер танцюють або співають у «Льонку»…
Ось так зітерли з карти області творчий колектив, який є ровесником нашої незалежної України. Колектив із величезним репертуарним багажем, де працювали справжні артисти, які понад усе любили свою творчу роботу. Колектив, що мав горду назву «Родослав».
З днем народження тебе, наш нескорений «Родославе»!..
Олексій БУДНІК,
соліст ансамблю «Родослав»,
переможець багатьох всеукраїнських
та міжнародних конкурсів.
Галина ЛЕВЧЕНКО,
журналіст.