Напередодні найвеличнішого християнського свята Різдва Христового настає особливий день, що завершується Свят-вечором, сповненим надзвичайних духовності, доброти і чарівності.

Із давніх-давен до Свят-вечора, Святої вечері в українських родинах готувалися заздалегідь. Прибирали й прикрашали домівки, винісши з них усе, що нагадувало про буденну роботу; виймали зі сховку найкраще вбрання; визначали обов’язки кожного члена сім’ї, аби створити в своїй господі образ достатку, щастя, миру і спокою. До хати вносили сніп жита чи зі збірних колосків. У наші дні його замінює такий же «дідух», майстерно зроблений із соломи й колосків.

Упродовж цілого дня господині куховарять, готують дванадцять традиційних свят-вечірніх страв, аби кожен місяць прийдешнього року був щедрим. Щонайперше — кутю й узвар, якими за церковним звичаєм поминали мертвих, вареники з капустою, голубці з пшоном, гриби, квасолю, горох... У різних регіонах готують свої особливі страви: смажену рибу, пісний борщ, грибний суп, тушковану капусту, «бобольки» — варену картоплю, варенуху — один із різновидів компоту.

Особливість Святої вечері — в тім, що на неї збирається вся родина. Запрошували в дім і самотніх неймущих людей. Як тільки перша зірка зійде на небі, сідають до столу, запалюють свічку й після молитви, мовленої старшим у родині, розпочинають частування. Спочатку їдять кутю, зварену з пшениці й приправлену маком, медом, горіхами, родзинками.

Під час Святої вечері не прийнято вставати з-за столу (це може робити лише господиня). Розмовляють поважно, неголосно, уникаючи пустослів’я й негативних емоцій. Після вечері кутю й інші страви в давнину зазвичай не прибирали зі столу, а залишали для духів, які сідатимуть на Святу вечерю вдруге. Намагалися без потреби не виходити з хати чи з двору й нічого не позичати до світанку. А діти після частування несли «вечерю» — обрядову їжу — дідусям, бабусям та хрещеним батькам.

Пам’ятаю себе малою, п’ятирічною, як ми разом зі старшою сестричкою по скрипучому сніжку, що прямо іскрився в місячному сяйві, несли у вузлику вечерю до хрещеної. Пиріжки, смажена риба, вареники з грибами — те, що було на нашій домашній вечері. У хрещеної ще всі були за столом, то й нас всаджують поруч. Дядько підсовує миски зі стравами і ми, хоч уже й поїли вдома, наминаємо смакоту за дві щоки.

Хрещена тим часом виймає з нашого вузлика принесену вечерю, натомість накладає туди гостинців для нас. Потім виймає зі скрині квітчасті хустинки й пов’язує нам на голови.

Начастувавшись, як наказувала мама, дякуємо господарям за гостинці й подарунки та бажаємо веселого Різдва. Беремо вузлик і чимчикуємо додому. А надворі — місячно, видно як удень.

Сніг під ногами поскрипує, мороз кусає за щоки і нам зовсім не страшно, бо то з одного, то з другого кутка села чути веселий гомін, сміх і пісні. Від хати до хати ходять колядники. Хлопці й дівчата, а також підлітки колядують, влаштовують усілякі забави, які так гарно описав Микола Гоголь.

Колядники по двоє-троє чи й більшим гуртом — ці вже із різдвяною зіркою й дзвоником у руках, заходять до двору, стукають у вікно чи двері й просять поколядувати. Отримавши згоду господарів, співають:

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Звізда ясна над вертепом
Увесь світ осіяла.
Де Христос родився,
Там світ просвітився,
І пастушки з ягнятком,
Перед Божим дитятком
На коліна припадають,
Царя-Бога вихваляють:
Ой, ти, Царю, наш Царю,
Ти небесний Володарю,
Пошли, Боже, літа многі
Цього дому господарю.
Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
Щоб цей пан-господар
Нічим не журився.

За такі побажання господарі дають колядникам гостинці й гроші. Колядок в українському фольклорі складено дуже багато. У них звучать релігійні, хліборобські, мисливські, військові, весільні, казково-фантастичні мотиви.

Саме слово «коляда» походить від римської назви нового року Galendae Jannariae. Вчені вважають, що запозичені у греків і римлян мотиви величальних новорічних пісень об’єдналися з місцевими слов’янськими ще до прийняття християнства.

Наступного, Різдвяного, дня після урочистих богослужінь веселощі тривають — з традиційним вертепом, піснями, музикою, надією й побажаннями щастя, миру, здоров’я й усіляких гараздів. Усе так як сказано в сучасному вірші:

Прийшло найкраще
свято на землі.
«Віншуєм чесний рід
Різдвом Христовим,
Тож будьте, дядьку
й тітонько, здорові,
Хай щезнуть всі печалі
та жалі.
Хай вас достаток
завжди звеселя,
Живіть у мирі, злагоді,
любові,
Хай вам ведуться коні
та корови,
Хай хліб вам родить
матінка-земля.
Хай доля буде чиста,
як вода
З прозорої цілющої
криниці...»
І стало світло й затишно
в світлиці —
Над світом засіяла
коляда.

Погода

Веселим олівцем

Кар23022021

— Тільки-но призначили начальником, відразу така біда почала з’являтися.

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Лінки