Фільм розпочинається з краєвиду району Качанівки та Успенського собору.
Фільм розпочинається з краєвиду району Качанівки та Успенського собору.

Житомирщина нечасто потрапляла в поле зору кінематографістів. За усе ХХ століття число ігрових фільмів, які знімалися в області центральними кіностудіями, можна перелічити на пальцях двох рук: «Рижик», «Дума про Ковпака», «Олеся», «Ключі від неба», «Легка вода», «Сто перший», «Савраска»...

А яку художню кінокартину вперше зняли на території нашого краю? На це запитання є точна відповідь. «Первістком» став унікальний художній фільм «Єврейське щастя», знятий студією «Госкино» у 1925 році. Нині сповнюється 95 років з часу тієї події. А унікальність стрічки позначена як знаменитими іменами, пов’язаними з її створенням, так і її «другим народженням» через багато літ.

Щодо імен, то вони — дійсно легендарні. Судіть самі. Фільм було знято за твором «Менахем-Мендл» Шолом-Алейхема, знаменитого єврейського письменника, який в кінці ХІХ століття певний час мешкав і на Житомирщині. Режисер стрічки — Олексій Грановський, творець і керівник «ГОСЕТа» (знаменитого радянського єврейського театру). Оператор — Едуард Тіссе, який того ж 1925 року прославився роботою над кіношедевром «Броненосець Потьомкін». Автор титрів (бо це було ще німе кіно) — визнаний єврейський радянський письменник Ісак Бабель, справжня «зірка» тодішньої літератури. Художник-постановник — Натан Альтман, знаменитий митець-авангардист.

А головну роль (Менахема-Мендла) виконав тоді ще молодий актор театру «ГОСЕТ» Соломон Міхоелс. Це була перша роль в кіно майбутнього метра театральної сцени, найвідомішого єврейського актора в СРСР у 1930 — 1940-их роках.

Тож фільм зібрав справжнє сузір’я яскравих єврейських митців. Відтак неважко здогадатися, де вони вирішили знімати більшість натурних сцен, які мали показати колорит і побут єврейського містечка. Звичайно ж, у Бердичеві — «єврейській столиці» України! У 1925 році (хоча позаду вже були жахіття й розруха Громадянської війни) там ще збереглися багато типових вуличок та будинків, притаманних «штетлу» — класичному єврейському містечку в «смузі осідлості». Тож творча група «Єврейського щастя» не могла обминути таку натуру. Щоправда, частину сцен було відзнято в Одесі та у Вінниці. Але більшість натурних зйомок пройшли саме в Бердичеві.

Ось як згадував про це режисер фільму Олексій Грановський: «У Бердичеві знімали тільки натуру. Зйомки тривали більше двох місяців. Трупа кожен день давала спектаклі. Через це Міхоелс не міг відпустити собі бороду. Справжнє задоволення від зйомок отримували тільки аборигени Бердичева. Суцільне видовище: ввечері — в театрі, вдень — на вулиці! Ми позбавили Бердичів кінематографічної цнотливості. Трупа жила в готелі. На зйомку і назад актори ходили в гримі. Вулицями Бердичева бродили герої Шолом-Алейхема, і жителі зріднилися з ними... У базарний день все населення помчало на площу, щоби побачити, як закоханий Зелман почне торгувати галантерейними товарами. Довелося викликати кінну міліцію...».

Коли зйомки було закінчено та фільм змонтовано, він вийшов на екрани. Не лише в СРСР, а й за кордоном, у Європі та США. І скрізь мав шалений успіх. Авторам вдалося (не в останню чергу й завдяки бердичівським краєвидам) передати колорит та неповторність звичаїв і традицій єврейського містечка часів царської Росії. Втім, згодом фільм зник з екранів, став стиратися з пам’яті. І лише в роки перебудови одну з копій було дивом відшукано та відновлено.

Нині кінострічка «Єврейське щастя» є у вільному доступі в Інтернеті. Проте для більшості жителів Бердичева та області вона дотепер є здебільшого невідомою. А поміж тим, це — унікальний фільм для історії краю. Адже там (хоч і в ігровій формі) показано побут та життя Бердичева початку ХХ століття. Між іншим, саме бердичівськими краєвидами й розпочинається кінокартина. Ці кадри — також унікальні. На екрані видно старовинний єврейський прибережний район Качанівку і величний Успенський собор, збудований у першій половні ХІХ століття. Цей храм було зруйновано у 1936 році. Відтак ті кілька секунд, коли його видно у фільмі «Єврейське щастя», є єдиною відомою нині кінозйомкою цього собору. У фільмі можна побачити багато єврейських вуличок і будиночків. Проте важко сказати, де в кадрі — Бердичів, а де — Вінниця (там також знімали частину сцен у старих єврейських кварталах).

«Достеменно можна взнати Бердичів лише на перших хвилинах фільму, де видно Успенський собор, — каже місцевий краєзнавець Анатолій Горобчук. — Можливо, показано також бердичівський базар. Але перевірити це вже неможливо — фотографій тогочасного базару немає, а його територія була докорінно перебудована після війни...».

Та все ж, керуючись вищенаведеними спогадами режисера кінострічки Олексія Грановського, наважимося стверджувати, що базарні сцени фільму знято саме в Бердичеві — надто вони колоритні та яскраві!
Нині можна побачити окремо змонтовані бердичівські краєвиди кінокартини «Єврейське щастя» на каналі «Кинохроника Житомира» в YouTube, набравши в пошуковому рядку текст: «Бердичев в кино («Еврейское счастье», 1925)». Водночас для місцевих краєзнавців ще є вдосталь роботи. Вочевидь, варто буквально по секундах розбирати цю надзвичайно цікаву стрічку, намагаючись встановити й інші бердичівські місця на екрані. Якщо це буде зроблено, то «Єврейське щастя» стане справжнім щастям для дослідників та любителів історії Бердичева.