Вчора минуло 40 днів, як відійшов у вічність Олександр Володимирович Ходаковський — відомий український гітарист, композитор, викладач, організатор багатьох музичних фестивалів та концертів. Багато літ він працював у Житомирському музичному училищі імені В.С.Косенка, у 1981 році відкрив там перший у місті клас гри на гітарі. Відтоді Олександр Ходаковський виховав десятки учнів, багато з яких стали лауреатами всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Окрім музичної діяльності та викладацької роботи, Олександр Володимирович грунтовно вивчав історію музики, зокрема, розвиток гри на гітарі в Поліському краї. Ще одним творчим здобутком Олександра Ходаковського став винахід нового струнного музичного інструмента, який офіційно отримав його прізвище. Сам винахідник називав свій витвір «арпеджіолою».

Для багатьох житомирських гітаристів кількох поколінь Олександр Володимирович був справжньою легендою і незаперечним авторитетом у питаннях теорії та практики гри. Його добре знали та цінували у музичних колах не лише України, а й інших держав.

Відтак раптова смерть Олександра Ходаковського стала справжнім ударом для багатьох людей в різних країнах. Він не дожив три тижні до свого 64­ліття...

Ми запросили поділитися спогадами про маестро тих, хто його добре знав — колег, знайомих, учнів.

Андрій Крижанівський (Ірландія), гітарист, учень і послідовник О.В.Ходаковського:

— Головний здобуток Олександра Ходаковського — це заснування у 1981 році класу гітари в Житомирському музичному училищі. Він створив в училищі певну неповторну ауру, виховавши своєрідну касту дуже сильних гітаристів, які зараз живуть і працюють у багатьох країнах.

Він організовував чисельні концерти та фестивалі гітарної музики, серйозно вивчав музичну історію Житомира, витягши з небуття ім’я талановитого гітариста ХІХ століття Марка Соколовського, який народився в наших краях. Олександр Ходаковський повернув це ім’я землякам, написавши книгу про Соколовського.

Для мене Олександр Ходаковський постійно розкривав нові горизонти — і не лише в музиці. Приміром, він вчив мене розбиратися у різних видах холодної зброї, бо дуже цим захоплювався. У нього були лук, різні мечі та кинджали. Він сам їх робив і добре знався на цьому. Цікавився східною філософією й мені прищепив до неї інтерес. Ще він навчив мене професійно бігати на довгі дистанції, бо й сам довго займався бігом.

Загалом вчив бачити у всьому творчий підхід. А в музиці — в першу чергу. Я гордий з того, що першим виконував на сцені його деякі авторські твори: «Останній болеро» та «Українські виднокола».

Всі творчі проекти, які я реалізовував, були пов’язані з моїм вчителем. Він мені завжди багато підказував та радив. А я, у свою чергу, брав участь у різних його проектах. І тепер прагну продовжувати творчі традиції Олександра Володимировича.

Валентина Бендерська (Ізраїль), поетеса:
— Люди творчі завжди тягнуться один до одного. Це ми з Олександром Ходаковським відчували ще в початковий період нашої діяльності, коли Саша створював клас гітари в Житомирському музучилищі та в музшколах міста, а я піднімала свою хорову студію «Струмочок». Ми часто зустрічалися на концертах, але найбільш тепле спілкування було в неофіційній, неробочій обстановці. Іноді ми збиралися у мене вдома. Саша ніколи не розлучався з гітарою. Читання віршів, спів улюблених пісень, Сашина дивовижна гра на гітарі — саме такі вечори залишаються в пам’яті на все життя.

Чуйний, інтелігентний, без пафосу і биття себе в груди — він один з перших включився у цьогорічну роботу з підготовки презентації поетичної антології «Парк Шодуара», куди також увійшли його вірші українською і англійською мовами.

Але зустріч з підготовки цієї події в Літературному музеї 6 жовтня виявилася нашою останньою зустріччю…

Василь Головецький, журналіст, поет та письменник:

— У Житомирі завжди були знакові, потужні інтелігенти, які й визначали його справжнє творче обличчя. До їх числа слід віднести Олександра Ходаковського. Він — не лише віртуоз­музикант, гітарист від Бога, глибокий композитор, блискучий знавець та популяризатор світової музики, а й талановитий викладач і наставник, який терпеливо і делікатно привів у велике мистецтво сотні, якщо не тисячі, студентів і друзів. Треба відзначити ще одну Сашину рису, за якою йому, на мою думку, також не було рівних і яка, на жаль, нині стала рідкістю: він був надзвичайно вихованим, ніколи не дозволяв собі образити іншого.

Особисто для мене Олександр Ходаківський — ще й творчий побратим, співавтор, з яким пощастило створити кілька пісень на мої вірші — починаючи з романсу для гітари «Ваша Високосте Одинокосте!». Уклоняючись світлій пам’яті маестро, знову вкотре слухаю створені ним мелодії і вірю, що «Гітара його відтепер — в небеснім оркестрі!».

Ірина Копоть, завідуюча Музеєм Бориса Лятошинського:

— Пам’ятаю першу зустріч з ним. Було це понад 30 років тому. Тоді я працювала журналісткою на обласному радіо. Була така передача «Музика і ти». Молодий викладач класу гітари Олександр Ходаковський прийшов до студії зі своїми учнями — першими лауреатами міжнародних конкурсів.

Коли йдеться про провінцію, то це часто є синонімом меншовартості. Нам здається, що все найкраще має бути в столиці. А ось Олександр Володимирович жив і сприймав Житомир так, ніби це і є столиця. І ніколи не керувався нічим іншим, крім інтересу до того, що може відбутися в житті та культурі з його допомогою. Він мав дуже велике коло інтересів. Хочеться, аби це було не забуте.

Він брався за все, що його цікавило. Перш за все його цікавила музика. Цікавила організація музичного життя, педагогіка. Він одним з перших у Житомирі свого часу став набирати ноти на комп’ютері. Це вміння потягло за собою й іншу діяльність: нотні видання, педагогічні праці. Олександр Володимирович придумував сам дизайн своїх книг, афіш тощо.

В поезії він теж себе пробував. У нього були дуже гарні вірші, які увійшли до нещодавно виданої антології. Вірю, що вони ще прозвучать зі сцени і поєднаються з музикою.
Олександр Ходаковський знав про своє польське походження. Докопався до давніх коренів родоводу, знайшов герб свого роду Малькевичів­Ходаковських. Загалом все, до чого він брався, робив з величезним інтересом.

І саме оцей інтерес робив його життя яскравим, наповненим, потрібним собі та іншим людям.

Георгій Мокрицький, краєзнавець, видавець:

— Я Сашу знав давно — з кінця 1980-­их років. З того часу ми інтенсивно спілкувалися. Я дещо видавав з його книг. Адже він був не лише музикантом, а й краєзнавцем у сфері музики. Ми багато спілкувалися — і по роботі, і як друзі. Мені імпонувало те, що він був надзвичайно інтелігентною людиною. Ніколи я не бачив його злим або обуреним.

Планів він мав завжди дуже багато, радо ділився ними. Якось я спробував себе в поетичній сфері. Написав вірш і попросив Сашу, аби поклав цю поезію на музику. А він зробив ще й музичний супровід та аранжування — і сам заспівав. Так народилася ще одна пісня у його виконанні.

Наталія Міжигурська, творча колега, співачка, співавтор пісень:

— Тяжко говорити про Олександра Ходаковського в минулому часі. Це була надзвичайно талановита людина, добрий наставник і прекрасний педагог — вимогливий і терплячий. Він як дитина радів успіхам своїх учнів. А як він тішився, коли якийсь творчий проект втілювався «на ура!». Так було з нашим дуетом «Neoclassic», який за його ініціативи було створено в 2008 році. Ми брали участь у різноманітних творчих заходах: концертах, фестивалях, телепрограмах, презентаціях. Вже за рік ми стали лауреатами Всесвітнього фестивалю поезії Марії Конопницької у Польщі. Одразу після відбіркового туру до нас підійшов органіст місцевого костьолу і сказав, що хоче подарувати нам до виконання ноти пісні, яку вже дуже давно ніхто не співав. Він був переконаний, що «почув голос, для якого ці ноти були написані», і запропонував нам заспівати вже наступного дня під час урочистої літургії. Пам’ятаю, як ретельно Олександр готувався до цього виступу. Його пальці були буквально розрізані струнами гітари від тривалої гри. Ось така наполегливість була для нього характерною. Дарма що одна пісня, але вона повинна бути виконана майстерно!

Чимало часу Олександр присвятив дослідженню творчості відомого гітариста Марка Соколовського і мріяв про видання книги. 6 жовтня він показав мені фото обкладинки цієї книги і сказав, що це — його «остання книга». На наступному знімку була красива червона квітка. Цю картинку він назвав «остання троянда». Я ще жартома насварилася на нього: що ти, мовляв, все «остання та остання»...

А 23 жовтня відбулася презентація поетичної антології «Парк Шодуара», де опубліковані й наші вірші. Зокрема, мій вірш, до якого Олександр написав музику. Пісня прозвучала свого часу у виконанні хору «Орфей». Але на стільці, на якому мав сидіти під час презентації Олександр, стояв його портрет і лежала щойно видана книга…

Ось такий він — невтомний, порядний, відповідальний і креативний — назавжди залишиться у спогадах.

Погода

Веселим олівцем

Кар14122018

— І не соромно вам при сторонніх кохатися?!

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Лінки