В Іспанії відбулася перша «Лемківська ватра». Учасників свята пісень і танців гостинно зустріли в передмісті столиці Іспанії, адже саме в місті Алькорконі багато наших співвітчизників навчаються в Українській суботній школі «Дивосвіт». Цей навчальний заклад, який очолює Наталія Бондаренко, є структурним підрозділом Міжнародної української школи Міністерства освіти і науки України.

Серед почесних гостей, котрі були запрошені на міжнародне мистецьке свято, були й житомиряни — відомий арт-дует «Червоне та Чорне» у складі заслужених артистів України Ярослава та Валентини Теплих.
Повернувшись із подорожі, Ярослав Васильович і Валентина Степанівна із задоволенням погодилися поділитися з читачами газети «Житомирщина» враженнями від участі у цьому міжнародному святі.

— Що передувало вашій творчо-мистецькій поїздці в Іспанію?

Ярослав: — Виступаючи на різноманітних мистецьких заходах, ми маємо щастя зустрічатися та спілкуватися з людьми з різних регіонів України та світу. А на лемківських святах зустрічаємося не лише зі своїми відданими шанувальниками та слухачами, а ще й з силоміць висланими свого часу родичами, які є нащадками мешканців села Босько Сяноцького повіту Краківського воєводства. Минулого року на «Лемківській ватрі» в селі Нагірному Самбірського району Львівської області до нас підійшла жіночка та запросила на «Ватру» в Іспанію.

Валентина: — Жіночкою, котра нас запросила, виявилася унікальна лемкиня за походженням і за духом, відома громадська діячка українського лемківського руху в Іспанії Марія Мирга.

— Чим є «Лемківська ватра» у вашому розумінні?

Ярослав: — На жаль, так сталося, що свого часу лемків-русинів розкидали по цілому світу та відірвали від прабатьківських земель. Отже, фестиваль започатковано з метою об’єднати лемківську спільноту, зберегти, відродити та розвивати власну культуру й традиції, а також поширювати їх серед людей. На «Лемківській ватрі» можна побувати у Польщі, Словаччині, Україні, Канаді. Але «найавторитетнішою» все ж таки залишається «Лемківська ватра» в селі Ждині (Польща), а найбільшою — «Дзвони Лемківщини» — в містечку Монастириську Тернопільської області.

Валентина: — Щороку лемківські фестивалі також відбуваються на Івано-Франківщині, Закарпатті, Полтавщині. Відновлено «Лемківські ватри» на Луганщині — у селищі Новоайдарі та в селі Званівці Бахмутського району.
На Поліссі щось схоже відбувається в селі Немиринцях Ружинського району під час фольклорно-етнографічного свята «Купальські роси».

Ярослав: — На «Лемківські ватри» приїжджають люди з різних куточків світу, щоб з головою пірнути в рідну культуру, відвідати могили своїх рідних, а також поспілкуватися, перезнайомитися й насолодитися лемківськими піснями та танцями. Часто лемки привозять із собою дітей, щоб ті побачили красу мистецтва своїх предків, пройнялися волелюбним «духом гір». Для нашої родини та інших родин «Лемківська ватра» — це дні нових знайомств, спілкувань, журливих спогадів та яскравих вражень на все життя. Навіть уночі, під зоряним небом, у наметовому таборі вирує життя.

— Повертаючись до цьогорічної «Лемківської ватри» в Іспанії. Невже там так багато лемків-русинів, що виникла потреба у проведенні свята лемківської культури?

Валентина: — Натхненниця лемківських заходів у Мадриді, поетеса, вчителька української мови та літератури суботньої школи «Дивосвіт» Марія Мирга якось сказала, що «серед нас, трудових мігрантів, лемків є більше. Мало хто знає історію свого роду. Лише чули, що діди були з Польщі. Тому треба пояснювати». Отже, запорукою успіху цього свята стала ідея-мета Марії Дмитрівни, а також співорганізаторів — Ярослава Допілки та Любомири Нарозі, українських творчих колективів, суботніх шкіл та окремих виконавців із числа багатотисячної української діаспори. Це яскравий приклад дієвого гуртування громади навколо однієї благородної мети та щемливого ставлення до свого родинного коріння, до своєї етнічної ідентичності.

— Як пройшла «Лемківська ватра»? Які емоції викликав фестиваль у гостей і учасників?

Ярослав: — До «Лемківської ватри» в Іспанії її організатори готувалися грунтовно. Навіть хотіли запалити справжнє лемківське вогнище. Та за правилами техніки безпеки в місці проведення це зробити не вдалося. Все ж таки ватру символічно виклали з гілок. У своєму виступі я сказав, що ватра — це символ. Символ єднання. Не може одне поліно чи гілка зігрівати душу. А от коли наскладати гілочку до гілочки, поліно до полінця, то воно гріє всіх навколо себе. Так само як і ватра в Іспанії, де ми були приємно вражені тим, що побачили.

Валентина: — Фестиваль складався з двох частин — реквієму-концерту та «розважальної забави». Просто неба було розгорнуто виставки виробів народної творчості, відбулися дегустація лемківських смаколиків і народні гуляння, виконання лемківських пісень. Присутні тепло сприйняли виступ нашого арт-дуету «Червоне та Чорне» у двох відділеннях, прем’єру нових пісень, зокрема, як народних у сучасних ритмах, так і авторських. Нікого не залишив байдужим і представлений нами запальний танцювальний пісенний блок. Люди дякували. Запам’яталися нам і теплі слова «житомирянки з Крошні», так представилася жіночка, котра приїхала в Іспанію на заробітки.\

— Чи насправді вас часто запрошують організатори на свої заходи та концерти не лише за талант, а й через те, що вважають своєрідними оберегами? Чи є майбутнє у «Лемківської ватри» в Іспанії?

Ярослав: — Стосовно талісманів та оберегів — не знаю. Про це треба запитати в організаторів. Але приємно, що люди до нашої творчості не байдужі. Що ж до «ватри під іспанським небом», то тут усе було побудовано на ентузіазмі. Думаємо, що цей фестиваль об’єднуватиме не лише лемків-русинів, а й усіх українців; буде місцем для зустрічей, спілкування, дружби й творення. Цей фестиваль — своєрідне етнонаціональне середовище зі своїм форматом. Ми не знаємо, скільки в Іспанії лемків, котрі себе такими визнають тут, але сподіваємося, що про першу «Лемківську ватру» в Мадриді почують у всіх куточках Іспанії. Наступний фестиваль згуртує вже набагато більшу кількість лемків, котрі себе такими самоідентифікують. Упевнений, що «Лемківську ватру» в Іспанії підтримуватимуть і в міністерствах культури та закордонних справ України.

— Про що нині думаєте, мрієте після подорожі в «закордонне українство»?

Ярослав: — Як голова лемківської обласної організації, ще раз утверджуюсь в думці, що лемки-русини, в яких би країнах вони не жили, як би вони себе не ідентифікували, повинні відкинути всі історичні, національні, релігійні та політичні чвари, розбрат, розладдя, міжусобиці та спробувати об’єднатися, знайти точки дотику в тому, що ми колись були великим народом — русинами. Приємно усвідомлювати, що навіть на далекому Піренейському півострові пробився паросток лемківського духу. Ми зробили скромний внесок у цю велику та потрібну народну справу.

 

Погода

Веселим олівцем

Кар14122018

— І не соромно вам при сторонніх кохатися?!

Малюнок Миколи ЛЕВКОВСЬКОГО.

Лінки