«Еней був парубок моторний, і хлопець хоч куди козак…» Ці славетні рядки з «Енеїди» знайомі усім з дитинства. Саме з цієї книжки бере відлік нова українська література. Між іншим, уперше «Енеїду» випустили «пірати» — без дозволу автора! А які ще цікаві факти ми не знаємо про знаменитий твір? Про це нашій газеті розповіла кандидат філологічних наук Марина Франчук, доцент Житомирського державного університету імені Франка.

— Марино Валеріївно, як сталося, що «Енеїда» у 1798 році вийшла у світ«піратським» способом?

— Книжку видав конотопський поміщик Максим Парпура. Він зовсім не бажав бути «піратом», і навіть не мав наміру заробити на виданні. А просто забажав дати публіці те, що вона так любила, але що було доступне тільки в рукописних копіях. Частково у цій ситуації був винен сам Іван Котляревський. Чому? Бо він давав знайомим переписувати перші частини поеми. Тож вона миттєво розійшлася Україною і територією Російської імперії, викликавши справжній фурор. Така неймовірна популярність твору і стала причиною піратства. До слова, Котляревський був страшенно обурений цим фактом. Тож у продовженні поеми вивів видавця під прізвищем Мацапура — і відправив його аж у пекло!

— Але якби не ініціатива Парпури, то невідомо, чи взагалі б ми побачили «Енеїду»…

— Хто знає… Коли б не була здійснена така піратська публікація, можливо, письменник не продовжив би писати поему і не завершив її. Він розумів, що твір містить дуже провокативні речі для російської влади. Адже показує історію України як незалежної держави, котра була зруйнована підступом і обманом. Є всі підстави вважати, що падіння Трої письменник порівнює з віроломним зруйнуванням Запорізької Січі. Це могло не сподобатись імперській владі. А ще ж у творі Котляревський пророкує відродження України як нової сильної держави — так, як відродилась Троя у Римі. Отакі історичні паралелі спричинили неабияку популярність «Енеїди» серед українців. Натомість піратське видання спонукало Івана Котляревського дописати поему і видати її під своїм іменем.

— А як ставився сам письменник до «Енеїди»? І чи чекав такого її успіху?

— Котляревський писав поему дуже довго — близько 30 років! Він неабияк готувався до написання цього твору: збирав етнографічні відомості й опрацьовував їх. Така ретельна праця і старанність може свідчити про те, що письменник твір свій таки любив і пишався ним. Щодо успіху «Енеїди» — то Котляревський, звісно, не міг його передбачити. Але, як вже було сказано, поема стала надзвичайно популярною навіть до видання, розійшовшись країною в рукописних списках. Зрештою цей твір став не просто знаменитим, а науковим для всієї української культури на століття вперед.

— А в чому саме полягає ця знаковість?

— Котляревський своєю «Енеїдою» зробив декілька революційних речей, які повністю оновили тогочасну літературу. По-­перше, поема написана не книжною мовою, якою писали представники давньої літератури, а розмовною українською. Це навіть називають «мовною реформою Котляревського» — бо мова народу стала мовою літератури!

По-­друге, вперше на весь голос було заявлено було про славну історію України, про звитягу її воїнів, про минулі перемоги і майбутнє відродження.

По­-третє, поема написана ямбом. Це теж був доволі революційний крок. Адже ця система більш підходила до фонетичних особливостей нашої мови, ніж силабічна (якою писали поети раніше). Деякі дослідники вважають, що саме це було ледь не єдиною причиною написання твору — показати довершеність і красу рідного слова. Взяти хоча б такий унікальний факт: Котляревський зібрав в одному місці поеми до 70(!) синонімів одного слова. І подібні мовні скарби розсипані по всій поемі, що не могло не зачепити серця співвітчизників.

— Унікальною є не лише «Енеїда», а й словник, укладений Котляревським в кінці поеми. В чому полягає його цінність?\

— Словник Котляревського до тексту поеми містить близько 1000 слів. Він займає почесне місце в розвитку української лексикографії. Адже письменник цим словником показав і довів, що твердження про те, ніби українська мова є лише говіркою російською — неправильні.

Не можна сказати, що словник досконалий. Там багато помилок, у тому числі й суто друкарських. Але було чітко вказано, що є українська лексика, а є російська. І вони не завжди подібні. Наприклад, «або — или». А також з більш детальним поясненням: «Гаман — кожаная сумка, где держат табак, губку, огниво и кремень».

Відтак це, по суті, був перший українсько-­російський словник, що підкреслило факт окремості цих двох мов.