«Доброго врожаю, щасливого життя, радісних пісень. Міцно стискаю всім вам руки», — такими щирими словами востаннє привітав своїх земляків з новим 1964 роком депутат Верховної Ради СРСР від Житомирщини Максим Тадейович Рильський. А 24 липня майже 54 роки тому перестало битися серце життєлюба, гранослова, академіка і громадського діяча. Через три дні в клубі Кабінету Міністрів України прощалися з видатним українським поетом, вченим, перекладачем, членом спілок письменників Радянського Союзу і України Максимом Рильським. Невпинний потік людей, серед яких — письменники і поети, діячі культури і мистецтва, науковці, земляки і просто шанувальники його творчості. Тоді делегацію земляків очолили голова райвиконкому О.Л.Бондаренко, голова колгоспу І.М.Горкуценко, директор школи Б.У.Кочубей.

Минуло менше десятка днів і вже на початку серпня 1964 року на романівську землю, колиску дитинства і юності, часів творчої праці та відпочинку, зустрічей з земляками, до тихоплинної Унави на вечір пам’яті приїхав Платон Воронько, який прочитав вступ до своєї поеми «Стежками дружби людської», присвяченої М.Рильському. Про його творчий і життєвий шлях розповів на вечорі Степан Крижанівський. Дмитро Павличко назвав Максима Тадейовича «прекрасним дубом, під яким зростав «молодняк» України». Відомий земляк, письменник­романчанин Михайло Польовий заявив, що «не забуде романтична Романівка, Попільня, Сквира та інші села нашого краю дзвінкої ліри Максима Тадейовича та палких струн його гарячого серця». Письменники­земляки Валентин Речмедин, поет і художник Дмитро Луценко, Олександр Підсуха, Микола Нагнибіда говорили про всенародну шану та визнання творчості поета.

В сільському клубі ніде яблуку було впасти: червоно-галстучна піонерія, сріблясті скроні поважних жителів села, які знали поета, і ті, хто йшов з ним по життю. На сцені — портрет, прикрашений літніми квітами. Про важку втрату для земляків на початку вечора сповістив секретар парткому районного виробничого управління Олександр Богайчук. Про співпрацю з Максимом Рильським розповідав і голова колгоспу Іван Горкуценко. Вчителька­-пенсіонерка Марія Іллівна Дроздович, яка постійно спілкувалася і листувалася з Максимом Рильським, розповіла про його роботу вчителем історії і української літератури в Романівці у 1919 — 1921 роках, про його зв’язок зі школою до останніх днів життя. Своїми думками поділився Антон Чуприна, друг дитячих і юнацьких років. Учні школи Людмила Назаренко, Віктор Чуприна, Лариса Примаченко, Ала Мізеровська читали поезію Максима Рильського від ранньої лірики, до останніх віршів і сонетів про Україну, рідне село, його природу та людей.

Вже до кінця 1964 року Романівській загальноосвітній середній школі було присвоєно ім’я Максима Тадейовича Рильського. В 1965 році створено кімнату-­музей. В 1967 році на подвір’ї, де пройшли його дитячі роки, з’явився на гранітному постаменті бюст Максима Рильського (архітектор Ковальов). У 1977 році Ніла Андріївна Підпала, на той час науковий співробітник Київського літературно-­меморіального музею в Голосієвому, започаткувала літературні читання «Романівська весна», які в 1986 році переросли у Всеукраїнське літературно­мистецьке свято, що проводиться в останні травневі дні. Таких свят пройшло вже 40. На них збираються поети, письменники, літературні критики і перекладачі, літературознавці, музейники, романчани­земляки, жителі Попільнянщини, поважні гості й шанувальники творчості Рильського не лише з усієї України. Побували на них представники творчої інтелігенції з Польщі, Німеччини, Білорусії, Болгарії, Росії, Вірменії. Особливо незабутньою була 18­та «Романівська весна», яку відвідала Ліна Василівна Костенко. З 1978­го до 1990 року, до останніх років свого життя, сюди приїздив син поета Богдан Максимович Рильський.

Сьогодні цю традицію продовжують онук Георгій та правнук Назар Рильські. Побували у цих святих місцях з родинами онуки: з Москви — Андрій Рильський та з Києва — Тарас Рильський. На «Романівських веснах» бувають і родичі Меланії Федорівни Чуприни матері Максима Рильського. Часто до Романівки торував дорогу друг і побратим поета по перу Олекса Ющенко. До Романівки не раз приїздив зі своїми піснями друг М.Т.Рильського, народний артист СРСР Іван Степанович Козловський. Не забуті в Романівці, на сільському цвинтарі, могила батька Тадея Розеславовича, матері та старшого брата Богдана. Сюди вперше організовано з квітами та словами людської пам’яті прийшли майже 25 років тому, під час святкування 100­річчя від дня народження М.Т.Рильського.

14 вересня 1991 року на п’ятигектарній площі, завдячуючи М.Ц.Тальку, Л.П.Грузькій, іншим прихильникам його творчості та світлої пам’яті, відкрив двері літературний музей­-садиба родини Рильських як відділ обласного краєзнавчого музею. Відновлена будівля в розкішному яблуневому саду, який посаджено з ініціативи та саджанцями колеги і приятеля М.Рильського, відомого селекціонера, уродженця Корнина Йосипа Магомета. Тут пам’ять, крім чотирьох залів музею, зберігають старенька груша­дичка, розлога шовковиця, багатовікові дуби та відреставрований льох садиби родини Рильських.

З 2003 року біля старої липи, над синьоокою Унавою, де колись Максим Рильський рибалив, робив переклад з польської на українську твору А.Міцкевича «Пан Тадеуш», сьогодні народні колективи району співають його улюблені пісні, молоді поети­початківці читають свої перші поетичні спроби, грають народні музики, свої вироби демонструють умільці з Романівки. Родзинкою дійства є рибна юшка, яку так любив Максим Тадейович. Її щороку готує з друзями сім’я романівських культпрацівників Петро та Олена Пилипенки.

Тут, на пагорбі, на закосиченій травами музейній галявині, свої вірші не раз читали лауреати першого та другого всеукраїнських поетичних вернісажів «Троянди й виноград» Зоя Шкуратівська з Лисівки та Микола Савенець із Корнина.
Вінок шани з року в рік упродовж 50 років плетуть Максиму Тадейовичу Рильському вчителі Фадей Савич Олексієнко, Галина Дмитрівна Заєць, музейники Тамара Вітряченко, Валентина Романенко, Марія Авраменко, Лариса Панчук, художник О.Ошеров та інші небайдужі люди.

Більше двох десятиліть висловлювались пропозиції та побажання в’їзного знаку в село Романівку, який би інформував подорожніх, що це село пов’язане з життям поета. У 2013 році цю справу вдало вирішив сільський голова Василь Олександрович Когут. При в’їзді в село, обабіч дороги «Житомир — Попільня — Романівка», виріс гранітний витвір мистецтва з вибитими на ньому гербом села, портретом Максима Рильського та написом: «Романівка — батьківщина Максима Рильського».

Романівка — мала Батьківщина Максима Рильського — стала справжнім центром представлення книг, пов’язаних з життям і творчістю його та його родини, життям села. В 1999 році було представлено видання творів М.Т.Рильського 1910—1918 та 1926 років «Під осінніми зорями», книгу сина Богдана Рильського «Мандрівка в молодість батька» в 2004 році, лірику і сонети М.Рильського в 2005—2006 роках. В 2009 році літературний світ побачив книгу, видану Академією наук України, інститутом літератури ім. Т.Г.Шевченка та Київським літературно­меморіальним музеєм М.Рильського «З трудів і днів Максима Рильського». У 2010 році в Романівці з’явилось друге репринтне видання першої збірки ранньої лірики поета «На Білих островах», що вперше була видана ще в 1910 році. У 2011 році представлено книгу «Великдень в Романівці». В 2014 році Романівка побачила видання праць, листів з життя батька Максима Рильського Тадея Розеславовича «В житті ніколи неправді не служив».

З 2017 року «Романівським веснам» не дає згаснути новостворена Квітнева сільська рада об’єднаної територіальної громади. В минулому році тут розквітли 122 вишиті рушники Максимового краю. А в нинішньому році покличе до своїх джерел поезія Максима Рильського.

У дні пам’яті Максима Тадейовича Рильського цю публікацію справедливо завершити його словами: «У тих полях, на тій стежині, мойого серця частка є».

Василь ЗАРІЧНИЙ,
заслужений працівник
культури України.
Анатолій Олійник,
Квітневий сільський голова.

Додати коментар

Захисний код
Оновити