Свого часу не одне покоління читачів насолоджувалося унікальним виданням — книгою Самійла Маршака «Від 2­ох до 5­ти». Відомий письменник зібрав під «одним дахом» висловлювання багатьох дітей — надзвичайно цікаві, несподівані й нерідко, здавалось би, зовсім не дитячі.

Проте недаремно ж мовиться, що вустами дитини глаголить істина. От, скажімо, таке твердження: «Вічна слава — метушня». Або ж запитання: «А криза — це коли всім погано?». І нарешті судження — як присуд: «У партіях немає України».

Наведені «перли» належать маленькій житомирянці Єлизаветі Лук’яненко, чия бабуся, журналістка й поетеса Галина Малин, збирала їх по зернинці з перших днів, коли Ліза заговорила, аж до її десяти років.

«Записи про Лізу, мою любу внучку, — зізнається авторка книги «АЗИЛ», — всі ці роки додавали мені оптимізму, не дозволяли втрачати віру в добро, чистоту, диво в житті. Дякую Лізочці за те, що поряд із нею я прожила й пережила стільки чудових днів і хвилин! Неначе йшла, тримаючи за руку майбутнє...».

А й справді, чи не диво, коли чотирирічне дитя поцікавилося: «У вирій коти літають літаками?». А через рік вже докумекала: «У президенти вибирають найкращих. Коли виросту, буду голосувати за тебе, мамо, бо ти — найкраща».

Інколи дорослі сприймають малюка лише за зовнішніми ознаками й потребами і не зовсім розуміють його внутрішній стан, який, буває, «переростає» дитину. «Хто ти сьогодні, Лізонько?» — запитала бабуся. «Котеня, — відповідає мала.— Але в душі я — лев».

Трирічній Лізі дали меду, вона його охоче їсть. Мама непокоїться: «Може цього меду для тебе забагато?». «Меду ніколи не буває багато», — мудро відповідає донька.

Фахівці стверджують, що 80 відсотків інформації про оточуючий світ людина отримує в дитячому віці. Саме тоді відбувається перший і основний етап виховання почуттів. Ліза гуляє з бабусею і хоче побігати по траві на газоні. Бабуся каже: «Не бігай, не топчи траву». Тоді Ліза смикає себе за волосся: «Я хочу відчути, як траві боляче, коли по ній ходять».

Чимало народних усмішок і анекдотів складено саме завдяки дитячим спостережливості й допитливості. Дорослим часто невтямки, що малеча уловлює їхні розмови, спостерігає й аналізує їхні дії та робить свої, дитячі, висновки.

Збираючись на прогулянку, Ліза вибрала й одягнула колготи. «Тепер твоя душенька спокійна?» — запитує мама. «Мамусю, яка душенька? Це ж попа!..».

З кожним роком мовне й розумове зростання помітнішає, шириться Лізине осмислення оточуючого світу, збагачується його словесне вираження. Вона вже заявляє: «Пістолет — для того, щоб віднімати життя...». У дев’ять років маленький філософ склала вірш: «Хто нічого не робить, Дивиться на Всіх Згори...».

Віриться, що книга Галини Малин «АЗИЛ» прийдеться багатьом до вподоби, бо таких у наш час у справжньому морі макулатури, що заполонила прилавки, знайдеться дуже мало. Є в ній ще й така цікавинка: усі малюнки, в тому числі й на обкладинці, то творчість Лізиної сестрички — трирічної Софійки Лук’яненко.

Додати коментар

Захисний код
Оновити