Володимир Юхимович і Ганна Костянтинівна Кордон, їхні діти Євгенія та Іван. Фото 1945 року зроблене за місяць до народження автора цих рядків.
Володимир Юхимович і Ганна Костянтинівна Кордон, їхні діти Євгенія та Іван. Фото 1945 року зроблене за місяць до народження автора цих рядків.

Мої батьки Ганна Костянтинівна та Володимир Юхимович Кордон проживали в селі Гадзинці Житомирського району. Їхні дитинство і юність припали на період, коли селяни були ще одноосібниками, коли їм ще належала земля і вони на ній напружено працювали. В тих умовах соціалізація дітей, входження їх у суспільство відбувалися дуже швидко. Дитина до 10 років могла вже бути на своїх хлібах. У віці 10 років мати пасла череду з 19 корів.

У 1920 — 1933 роках у материній родині знаходилися книги одного з лідерів Української революції 1917 — 1921 років Володимира Винниченка, а також Івана Огієнка і Сергія Єфремова. Мати ці книги переглядала, потроху читала. Звичайно, не все там розуміла. Але з тих книг винесла головне — що є Україна і що вона заслуговує на кращу долю.

Під час окупації нашого краю німецькими нацистами мати пекла для партизанів хліб. Материн брат — мій дядько Григорій, який був на підпільній роботі, віз цей хліб у Кошарища. За цим селом починалися великі ліси.

В 1954 році мати вперше побачила Миколу Васильовича Хомичевського, майбутнього відомого поета і перекладача Бориса Тена, а тоді священика Української автокефальної православної церкви. Він приїхав до Гадзинки проводити службу в церкві українською мовою.

Через рік, у 1955 році, відбулося особисте знайомство матері та всієї нашої сім’ї з Борисом Теном, його дружиною Апполінарією (Нарою) Леонтіївною Ковальчук та їхнім сином Васильком. Мати була з родиною Тена і в радості, і в горі. Радість — святкування днів народження, а горе — передчасна смерть Василька і Апполінарії Леонтіївни.

Завдяки Борису Тену мати познайомилася з багатьма житомирськими письменниками. Особливо багато розповідала про найстарішого серед них — Касіяна Харитоновича Граната (1888 — 1977 рр.). Дружба з Б.Теном тривала 27 років — аж до його смерті 12 березня 1983 року. А мати пережила Б.Тена на півроку — померла 8 вересня 1983 року.

Все життя мати підтримувала зв’язки з односельцями, знайомими, рідними, вміла дружити з ними, поважала їх, провідувала старих і хворих, була чуйною до чужої біди, підтверджуючи своєю поведінкою слова відомого французького письменника, що найбільша розкіш на землі — це розкіш людського спілкування. Батько був інвалідом, усе життя працював бухгалтером.

Виростила сім’я трьох дітей. Старший Іван — лікар-стоматолог; Євгенія — бухгалтер, а я — історик, кандидат наук. Мають батьки продовження й своїми шістьма онуками, вісьмома правнуками та двома праправнуками

Додати коментар

Захисний код
Оновити