Віталій Мохорт із сином Ігорем

Написати в газеті про депутата чотирьох скликань Устинівської сільської ради Малинського району, вправного господаря та бджоляра з діда-прадіда 46-річного Віталія Григоровича Мохорта порадив його односельчанин і друг, приватний підприємець із Малина Сергій Бердник. Схвальні відгуки про цього чоловіка почув із вуст Устинівського сільського голови Валентина Кириченка.

Тиха вуличка села Фортунатівки, де проживає В.Г.Мохорт, зустріла мене спокоєм і затінком від розлогих 500-літніх дубів. Віталія Григоровича застав на полі, звідки він із сином перевозили сіно додому.

Коли дізнався, з якою метою я прибув до Фортунатівки, спочатку трішки знітився: «А що ж тут писати, я такий, як і всі сільські люди»...

— День для мене розпочинається о 3-ій ранку, готую їсти, прибираю в хаті, а тоді можна давати лад господарству, — розповідає Віталій Григорович. — Тримаю пару коней, три корови, телицю, два бички, п’ять баранів, курей, індиків. Обробляю близько трьох гектарів землі. Вже їмо з сином свої кавуни, що за смаком не поступаються привезеним з південних регіонів. Вирощую городину, збіжжя худобі, на зиму заготовляю більше 15 тонн сіна... Роботи в селі завжди вистачає. Он уже й березових дров нарубав, залишилось скласти в сарай.

В.Г.Мохорт — багатодітний батько. Виростив і виховав шістьох дітей: синів Ігоря, Олександра, Юрія, Дмитра, Кирила та доньку Алінку. Всі вони постійно підтримують зв’язок із татом, часто приїжджають додому, допомагають по господарству. Постійно біля батька — сини Ігор та Олександр. Решта дітей проживають з мамою в с.Левкові Житомирського району.

— А до бджільництва мене з дитячих років привчив батько Григорій Олегович Мохорт, котрий із цими комахами-трудівницями був на «ти», — згадує Віталій Григорович. — Моя пасіка нині розташовується у розкішному дубовому й липовому гаю, який колись садив батько. Мені, малому, подобався спокійний гул цих комах, а ще більше — сезон медозбору... Якось батька вдома не було, а дідусь і бабуся до бджіл близько не підходили, то я вперше в семирічному віці зняв рій. А з 10-11 років уже з бджолами потоваришував по-справжньому. Нині тримаю більше 40 бджолосімей породи «карпатка», з десяток сімей доглядаю і в Рубанці. Сам змайстрував для них вулики. Останнім часом нікуди не вивожу їх для покращення медозбору, бо нині чимало полів не обробляються. За сезон у середньому від однієї бджолосім’ї отримую відро меду. Він у мене не застоюється: є постійні покупці в Малині, Києві, Росії, навіть у Талліні... Із задоволенням передаю свіжозібраний мед і сестрі, мамі та бабусі, котрі проживають у Малині.

Віталій Григорович закінчив Малинське ПТУ № 36 і здобув спеціальність бджоляра. Свого часу декілька років поспіль утримував пальму першості серед колег-бджолярів району.
— Коли знаходжусь біля цих комах-трудівниць, — стверджує бджоляр, то наче відпочиваю. Біля них мені стає спокійніше, забуваються життєві негаразди, проблеми. А ще вважаю бджіл надійними рятівниками від хвороб.

Сонце поволі припікало. На подвір’я Мохортів прийшли з паші корови; поруч, на вигоні, випасалися вівці; дружно клювали зерно кури; ніжно співали свою «пісню» бджоли...

Додати коментар

Захисний код
Оновити