Історія освоєння природних надр Житомирщини містить відомий факт: у 1930 році біля села Слобідки було знайдено 8-метровий цільний моноліт лабрадориту і відправлено для спорудження фасаду мавзолею В.І.Леніна.

Колись про цю історію в області згадували з гордістю. Тепер ця тема є «немодною». Але цікавий факт від цього нікуди не подівся. Нині ж він набув ще більшого інтересу. А все завдяки черговій знахідці нашого колеги, журналіста «Житомирщини» Сергія Бовкуна. Працюючи з каталогами Центрального державного кінофотофоноархіву України імені Г.С.Пшеничного, він вже повернув з небуття десятки раритетних кінохронік з історії нашого краю. Знайдений ним нещодавно кіносюжет стосується саме «мавзолейного» моноліту.

«Цей сюжет було знято операторами Одеської кінофабрики влітку 1930 року, — пояснює Сергій Бовкун. — Вони спеціально приїхали в наші краї, щоби відзняти складну інженерну операцію — транспортування величезного 60-тонного моноліту з місця його знайдення до станції Горбаші у Черняхові. Ці унікальні кадри 90 років пролежали на полиці архіву. А поміж тим, це — історія нашої області та освоєння її надр».
Про те, з якими складнощами транспортували лабрадорит, через роки згадував житомирський каменотес Вацлав Длоугі у книзі «Мавзолей Леніна» (автор — радянський письменник Олексій Абрамов). Зацитуємо найцікавіші фрагменти тих спогадів:

«З Москви прислали восьмиколісний віз, що важив 16 тонн; ширина кожного колеса дорівнювала 60 сантиметрам. Обережно завантажили на неї чорний лабрадор, і два трактори повільно потягли його до залізниці. Від кар’єру до станції Горбаші відстань невелика — 16 кілометрів, але камінь везли вісім днів. Колеса залишали слід глибиною близько півметра… Місцеві жителі всіляко допомагали везти камінь для Мавзолею Леніна. Його доставляли по естафеті — населення одного села супроводжувало моноліт до наступного села. Там його приймали інші. І так — до самої станції. У Горбашах не було залізничної платформи, здатної витримати 60-тонний лабрадор. Прислали спеціальну 16-колісну платформу, знайдену на Іжорському заводі, на якій в Першу світову війну перевозили з Петрограда до Севастополя підводні човни. На неї повантажили наш моноліт і повезли його до Москви…».

Більш докладні спогади залишив учасник транспортування моноліту — молодий технік Л.Барац (пізніше — доцент Харківського автодорожнього інституту). Вони також вміщені у книзі Олексія Абрамова:

«Після рекогносцировки вирішили везти камінь по короткому шляху, хоча його перша половина проходила по заболоченій луговій низині. У разі дощів вона могла перетворитися на непрохідну трясовину. Але ризик виправдовувався: стислість маршруту, менша кількість старих мостів і мінімальний обсяг робіт… Машинно-дорожній загін Житомирського шляхового відділу і артіль грабарів з містечка Народичі в найкоротший термін підготували трасу. Щоб провезти камінь без поштовхів, до мостів зробили підхідні насипи, зміцнили настили. Заготували «лафети» — дубові дошки товщиною 10-12 сантиметрів. На останній — грунтовій — ділянці шляху вирівняли колії, зрізали вибоїни, насипали гравійну суміш, яка ущільнилася і утворила «земляний бетон». Працювали вдень і вночі... Два трактори «Комунар» повільно потягли лабрадор до станції Горбаші.

Поїзд їхав по «лафетах», які створювали міцну 100-метрову ділянку дороги. Після провезення моноліту їх швидко прибирали і знову клали перед тракторами. Таким чином за день проїжджали не більше двох кілометрів. Траплялося, що колеса воза, потрапивши на заболочений грунт, починали буксувати; тоді на допомогу двом «Комунарам» впрягались ще п’ять тягачів. Кілька разів платформа вгрузала по самі вісі, її з великими труднощами витягали тросами за допомогою тракторів... Весь шлях, пройдений по луговій низині, був покритий глибокими коліями, подекуди зяяли великі ями. Можна було подумати, що тут відбувався бій… Перевезення такого важкого вантажу по дорозі є складним завданням навіть зараз, коли є трейлери — спеціальні платформи з низькою посадкою, що буксируються тракторами. Успішне перевезення моноліту, незважаючи на порівняно низький рівень техніки, дійсно було битвою...».

Тепер цей книжковий опис набув зорового втілення. На знайдених в архіві кінокадрах видно цю складну операцію з транспортування. Все було так, як описували Длоугі та Барац: сільськими вуличками поволі їдуть трактори, тягнучи по настелених дерев’яних «лафетах» платформу з широкими колесами. А на ній — той самий 60-тонний диво-камінь із поліських надр. Кіноплівка зберегла й місцевих жителів (моноліт везли через села Осники та Дівочки) — чоловіків, жінок та дітей. Вони стояли уздовж шляху, захоплено спостерігаючи за перевезенням 8-метрового величезного каменю…

Доставлена з Житомирщини брила лабрадору зайняла своє місце на центральному фронтоні Мавзолею. Саме на ній вирізьблено величезні літери «ЛЕНІН». Цей моноліт (найбільший з усіх, які було використано у спорудженні Мавзолею) і нині прикрашає будівлю. Натомість завдяки знахідці нашого колеги тепер можна побачити «вживу» як відбувалося транспортування того каменю-гіганта сільськими шляхами нашого краю.
«Ці рідкісні кадри вже є у вільному доступі в Інтернеті, — повідомив Сергій Бовкун. — Для цього варто на каналі «Ютуб» набрати у пошуковому рядку текст: «Монолит для Мавзолея (1930 г.)». Фінансову допомогу в придбанні оцифрованої копії надав Старосілецький сільський голова Олег Куцаківський. Саме в цій об’єднаній територіальній громаді знаходиться маленьке село Слобідка, яке 90 років тому прославилося на весь Радянський Союз завдяки унікальній знахідці в тамтешніх надрах».