Фото автора.
Фото автора.

Голого до пояса чоловіка зустрів зовсім випадково в Житомирі, на вулиці Пушкінській, поблизу університету. Він підставив своє худе, змарніле тіло під промені весняного Сонця та інтенсивно розчісував голі плечі зашкарублими пальцями. Мене зустрів хоч і непривітно, але й не агресивно.

— У мене на спині нічого немає? — запитав чолов’яга.

— Все — чисто, навіть подряпин немає. Що тут робиш, посеред вулиці? — цікавлюсь у нього.

— На Сонці гріюся.

— А звати як?

— Валентин.

— Про карантин чув?

— Знаю. Мене карантин не лякає, більше зараз хвилює, чому тіло свербить, — відвернувся.

Я попрямував далі своєю дорогою, розмірковуючи над примхами долі. Мабуть, зараз у кожного — свій рівень проблем...