Взагалі-то не в наших правилах затівати публічні дискусії з колегами, однак це, очевидно, — особливий випадок. Адже з нашого боку було б нечемно не подякувати за рекламу й за те, що нас так потішили несподіваною новиною.

Йдеться про редакційну замітку, вміщену під заголовком «Не хочеш газету? Змусимо!» в номері тижневика «Эхо» за 16 — 22 квітня. «Житомирщину» там не названо, а написано так: «…ніби за «рекомендацією» (вважай — негласним наказом) керівництва облради доведено на місця «пораду» про обов’язкову передплату «головної» газети області (колишньої компартійної, котрої саме — самі здогадайтеся)». Якщо обласна рада й справді якимось чином сприяє передплаті «Житомирщини», це для нас — несподіваний, але обнадійливий факт. А свідчить він, зокрема, й про те, що колишні співзасновники нашої газети все-таки діють відповідно до законодавства про реформування комунальних друкованих ЗМІ, хоча угоди про висвітлення діяльності облради в «Житомирщині» цього року вони не уклали.

Незважаючи на відсутність відповідних угод, наша газета продовжує зважено і конструктивно розповідати платникам податків про роботу органів самоврядування та виконавчої влади, чим відрізняється від решти обласних видань Житомирщини. До речі, вона нині — єдина з-поміж них випускається грамотною українською мовою, подає найбільше інформації про позитивні зміни на місцях, діяльність і проблеми об’єднаних територіальних громад, трудових колективів, роботу місцевих органів влади й самоврядування.

Що ж до ревного ставлення в «Эхо» до подібних чуток. Як не дивно, шеф цього видання здавна, ще з «компартійних» часів, дуже прагне потрапити під промені владного сонечка. Навіть біля заголовка свого тижневика хвалиться, що «Эхо» надходить на адреси прес-служб (аж!) Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра. Власне, такої честі удостоєні переважна більшість обласних і міських видань нашої країни. Тільки ж те владне сонечко не стільки гріє, скільки обпікає, в чому редакція «Житомирщини» впродовж своєї вікової історії пересвідчувалася не раз і не два. Тому не кланяється нікому, крім єдиного свого господаря — читача.

А за підтримку в ці непрості часи ми щиро вдячні всім.