Перше, що спадає на думку, коли мова заходить про Об’єднані Арабські Емірати, це щось трохи із казок «Тисячі й однієї ночі» — розкіш, нестерпна спека, якась загадковість, і трохи із баченого в рекламних фільмах — запаморочливої висоти будівлі; переплетіння автомагістралей; неймовірної краси міські краєвиди, що зовсім не нагадують «кам’яні джунглі»; майже білий пісок і ультрамаринові води Перської затоки, яку еміратці називають Арабською.

Іще з ілюмінатора літака спостерігаючи схід Сонця над Еміратами, проймаєшся передчуттям чогось особливого, загадкового, незвичного. І щонайперше воно впадає в очі в аеропорту Дубаю: в залі прибуття немає скупченого в одній черзі натовпу. Якось непомітно службовець розподіляє прибулих у невеликі групи, а потім перед кабінами паспортного контролю розставляє кожного на нанесені на підлозі кружечки, за які не можна виходити. Коли біля віконечка звільняється місце, перетинаєш жовту лінію, підходиш для реєстрації. І тут — друге здивування: прикордонники в традиційному чоловічому арабському одязі — білій кандурі (просторому платті з довгими рукавами), білій шапочці, а поверх неї білій хустці, яку утримують на голові два чорних кільця, — не поспішаючи виконують реєстраційну процедуру й пропускають до виходу. В автобусі, що везе нас до готелю, я одразу ж беруся за ручку й блокнот, щоб записувати перші враження. Через кілька хвилин — ще одне здивування: автобус мчить зі швидкістю понад 100 км за годину, але цього зовсім не відчуваєш, писати можна як за робочим столом. Автострада — наче скло. Як переконалася протягом десятиденного перебування в країні й мандрівок по всіх семи еміратах, такий стан доріг скрізь — у містах і в пустелі, в маленьких поселеннях і на узбережжі Індійського океану.

Дубай постає перед очима як музика в камені. Висотні будівлі, серед яких майже немає двох однакових, нібито високі, і ще вищі й вищі ноти містичного оркестру, стрімко підносяться в чисте небо. Місцеві гіди стверджували, що немає в світі такого витвору сучасного зодчества, який би не був повторений у цьому місті. Але — зі своїм, арабським, колоритом, зі своїми особливостями, одна з яких у будівлях часто повторюється. Вхід у них переважно зроблений у формі арок, а це за мусульманською традицією — вхід до раю. Особливо яскраво це видно в спорудах мечетей, яких у країні тисячі — від старовинної, побудованої в ХVІ ст. на березі Індійського океану, до сучасного витвору архітектурного мистецтва — Білої мечеті, збудованої на честь шейха Зайєда.

У готелі нас зустрічають як дорогих гостей. Воно й зрозуміло: в Об’єднаних Арабських Еміратах є два основні донори бюджету — нафта, котра, як відомо, не є невичерпною, і — туристи. Тож прямо при вході приїжджих пригощають чаєм і фініками, пропонують залишити валізи й сумки, які службовець привезе в номер. А в самому номері — максимум комфорту: кухня, пральна машина, всі інші необхідні побутові прилади та засоби гігієни, вишукана постільна білизна, теле- й радіоапаратура. Але при всій цій розкоші відчувається сувора економія. У ванній кімнаті немає постійно гарячої води. У кранах вона холодна. Треба ввімкнути спеціальний вимикач — за кілька хвилин піде гаряча. Після користування ванною подача її припиняється. Так само регулюється й робота кондиціонерів, які працюють у режимі «клімат-контроль». Недаремно ж кажуть: той, хто не вміє економити, ніколи не буде багатим. А Емірати — дуже багата країна.

Детальніше читайте у газеті "Житомирщина" за 28 травня 2019

З пілотом автокаравану Абдулою.
З пілотом автокаравану Абдулою.

Погода

Фотоетюд

Фотоетюд15012019

Зимові розваги.

Фото Володимира СОБОЛЯ.

 

Лінки