Фото з архіву автора.
Журналісти «Радянської Житомирщини» читають свіжу редакційну стінгазету. Фото з архіву автора.

Про новини з життя області та держави ми розповідали в кожному черговому номері газети «Радянська Житомирщина», а вона тоді виходила 5 разів на тиждень. А в редакційній стінгазеті писали про самих себе — з шаржами, щирими вітаннями, дружніми підказками.

Дещо з того згадується. Наприклад, на початку 70-их років відділ листів очолював Василь Порфирійович Лемешко — людина добра, з почуттям гумору, досвідчена. Раніше Василь Порфирійович працював у Червоноармійській районній газеті, котра тоді виходила німецькою мовою, бо там жила велика німецька громада. Але в 1937 році німецьку громаду виселили в Казахстан, а Лемешко поїхав до Житомира.
Він ніяк не хотів коритися рокам, тож почав підфарбовувати волосся. Звичайно ж, цього не могла обминути й наша стінгазета. І вмістила таке:

«Чорнявий наш Лемешко,
а чи русий?
Чуб навіть синім був, рудими — вуса.
Літа ж ідуть. Біжать удалеч,
наче дим...
— А все-таки я буду молодим!».

...У стінгазеті ми писали про всіх — водіїв, бухгалтерів, завгоспа і, звичайно ж, про журналістів. І як же було не написати про редактора? Тоді колектив очолював Леонід Васильович Яроцький: чудова, чуйна людина, справній професіонал і політик. Він вважав, що журналіст повинен знати й уміти висвітлювати багато тем — і промисловість, і сільське господарство, й культуру тощо, а не зациклюватися на чомусь одному. Тому щороку (або й раз на півроку) він переводив журналіста, приміром, з аграрного відділу — в освітній, з економічного — у відділ культури і так далі. Тож про це ми написали у вірші:

«Редактор наш, керманич дорогий,
Все дивиться турботно навкруги,
Все думає-гадає: що робить?
Кого б іще куди пересадить?..».

Написали й задумалися: а чи етично це буде стосовно редактора? І вирішили надрукувати це на окремому аркуші, а в день виходу стінгазети покласти в його кабінеті на стіл

Ситуація вирішилась таким чином. Прийшов Л.В.Яроцький уранці на роботу (він завжди приходив рано), почитав стінгазету, посміявся й пішов до себе в кабінет. Через кілька хвилин вийшов звідти насупленим і кнопками приколов вірша про себе до стінгазети. Підлеглі це зустріли щирими оплесками.