Моїй рідній газеті «Житомирщині» у березні 2019 року виповнюється 100 років. Перше знайомство в мене з іще тоді «Радянською Житомирщиною» відбулося в далекому 1987 році. Все, що варто було знати про справи в Житомирі та області, можна було знайти на її сторінках. Різні рубрики на різні смаки, нариси, проби пера.

У 1998 році вперше були надруковані мої поетичні рядки. Ігор Ліберда підготував тоді добірку віршів під заголовком «Голос вірності». Я й донині йому за це вдячна.

А в 2002 році я їздила за кордон на роботу. Спочатку мене приємно вразили як природа Італії, так і архітектура. Справжні замки 15 — 18­го століть, Ватикан, Рим — просто якась казка! Та через пару місяців ностальгія причавила мене так, що вже нічого не було миле! Дуже потребувала тоді почути рідний голос своєю мовою.

Коли вже незмога було терпіти й туга роз’їдала серце, я набирала номер телефону редакції «Житомирщини» — і голоси журналістів підтримували моє зболіле серце.

Якось із оказією передала свої вірші до газети. І — о, диво! Мені невдовзі переслали 300 складнів з моїми віршами (їх видрукували в літоб’єднанні «Неабищо», яке гуртувалося навколо редакції). Тепер у мене з’явилася можливість дарувати українським подругам в Італії свої твори. Їм це дуже було до вподоби.

З тих пір я постійно дружу з людьми, які працюють у редакції цієї газети. Я дуже вдячна їм за їхню працю, бо й донині дописую час від часу до «Житомирщини». Коли ж вийшли у світ мої книги «Рай­дерево», «П’яні кози», «Страньєрка», то журналісти газети вмістили рецензії, дали їм оцінку. Це — Галина Малин, Марія Хімич, яка нині проживає в Канаді, письменниця Марія Пономаренко. А журналістка Ірина Голованова написала нещодавно про нинішні проблеми мого рідного селища Іванополя. Про клопоти й радощі земляків завжди дізнаюся із рідної газети.

Я керую літературно­поетичним гуртком «Молода надія» при Житомирському ліцеї № 25 і з радістю читаю твори своїх кращих гуртківців, знову ж таки, в «Житомирщині».

Коли проводимо благодійні заходи в школі чи зустрічаємося з делегацією з Японії — теж ці події висвітлює рідна газета.

Часто беру участь у розіграші призів для передплатників видання і маю на згадку кілька подарунків від «Житомирщини», які зберігаю.

Роки летять і я вже не уявляю собі, як жила б без улюбленого видання.

Тож бажаю усім журналістам, редактору, комп’ютерникам, тим, хто вичитує, тим, хто доставляє газету передплатникам розквіту, мирного неба, неабиякої популярності та щастя ще на багато­багато літ!

Марія РУДАК,
письменниця й передплатниця.
м. Житомир.